Научтруд
Войти

Особливості становлення і розвитку теорії міжкультурної комунікації

Научный труд разместил:
Vakamoksa
20 сентября 2020
Автор: Оксана Семенів

2. Ишханян Н.Б. Лингвистические основы формирования в языковом педагогическом вузе лингвосоциокультурной компетенции // 1ноземш мови. — 1995. — № 3-4. — С. 69-73.

3. Державна прикордонна служба Укра!ни: Завдання, оргашзащя, перспективи. — К., 2004. — С. 31.
4. Brown G. Discourse Analysis // Cambridge: Cambridge University Press, 1989. — P. 288.
5. Очерки методики обучения чтению на иностранных языках / Под ред. И.М. Бермана и В. А. Бухбиндера. — К.: Вища школа, 1977. — 176 с.
6. Николаева Т.М. Лингвистика текста: современное состояние и перспективы // Новое в зарубежной лингвистике. — М.: Прогресс, 1978. — Вып.8. — С. 5-39.

Оксана СЕМЕН1В, Мдя КУРАНТ

ОСОБЛИВОСТ1 СТАНОВЛЕННЯ I РОЗВИТКУ ТЕОРИ М1ЖКУЛЬТУРНО1 КОМУШКАЦИ

Перед сучасною педагопчною наукою постае питання про необхвдшсть продуктивно! ощнки та переощнки юнуючих стратегш викладання i оргашзаци навчального процесу — сьогодення вимагае кращо!, бiльш ввдповвдно! сучасним вимогам системи тдготовки майбутнiх фахiвцiв.

Оск1льки, вiд рiвня сформованосл мовно! та культурно! компетенцi! студеипв залежить точшсть та ефективнiсть комунiкацi! майбутшх спецiалiстiв [5, 85], культурно-пов&язане навчання мае розвивати iснуючу комунiкативну компетенщю студентiв до !! перетворення у мiжкультурну компетенцiю [1, 27]. Тобто, "педагопку зорiентовану на носiя мови варто замшити на педагогiку центром яко! е дiалог культур" [2, 27]. Щоб краще зрозумiти сутшсть мiжкультурно! компетенцi! студентiв варто коротко зупинитись на юторп розвитку i становления теорi! мiжкультурно! комунiкацi!.

Мета cmammi — розглянути причини виникнення i тенденцi! розвитку мiжкультурно! комушкаци як особливо! форми спiлкувания в юторичному контекстi.

Теорiя мiжкультурно! комушкаци вважаеться вщносно новою сферою дослщжень [5; 9; 10], хоча проблеми взаемодi! i взаемовпливу культур, спiввiдношення культури i мови, а також пошук оптимальних форм мiжкультурного спшкувания завжди привертали, привертають та будуть привертати увагу дослiдникiв. Задовго до того, як мiжкультурна комунiкацiя сформувалася в окрему галузь знань, багато питань, що згодом стали для не! основоположними, були розглянутi такими вченими, як Арютотель, Г. Лейбнiц, Вольтер, I. Гердер, I. Кант, Р. Гегель, В. фон Гумбольдт, Л. Шттцер, К. Фослер, Ф. Боас [5, 9].

Розпочнемо з поглядiв Вшьгельма фон Гумбольдта, як дали поштовх для розвитку багатьох напрямшв у мовознавствi та лiнгвокультурологi!. У його роботах ми знаходимо основни для подальшого розвитку теори про: взаемовплив мови i мисления; вiдмiнностi в картинах свгту, властивих представникам рiзних мовних спiльнот; фiльтрацiю iнформацi! в процес сприймания навколишньо! дiйсностi нолями рiзних мов та природи внутрiшньо! форми мовних одиниць; нацiонально-культурну специф^ мов; роль мови у формуванш нацiонального характеру; спiввiдношения в мовi колективного та iндивiдуального; тiсний взаемозв&язок мови, сощуму та iндивiда; розбiжностi в культурно-мовних кодах.

Погляди Гумбольдта одержали подальший розвиток в працях Р. Раска, Я. Грiмма, Г. Штейнталя, А. Потебнi, I. Бодуена де Куртене, В. Вундта, Ш. Баллi, А. Мартi, Л. Вейсгербера, Же. Вандрiеса, Р. Якобсона та ш. Розвитку iдей, пов&язаних з взаемодiею культур, сприяли роботи 3. Фрейда (теорiя психоаналiзу), Ч. Дарвша (невербальна комунiкацiя), Ф. Самнера (етноцентризм) [5, 10].

Американський лiнгвiст i антрополог Едвард Сепiр та його учень Бенджамш Уорф розробили гшотезу лiнгвiстично! вiдносностi, яка стала могутшм поштовхом для розвитку подальших теорш, присвячених взаемозв&язку мови i культури [5, 11].

Гшотеза Сепiра — Уорфа базуеться на двох головних принципах: лшгвютичного детермiнiзму — думки про те, що граматичнi i семантичнi категорi! мови формують вде! та визначають характер мислення i прииципi лiнгвiстичного релятивiзму (лiнгвiстично! ввдносност!) — розумiния того, що у кожнш конкретнiй мовi е закладеш специфiчнi

особливосп, вiдмiннi вiд iнших мов. Саме «слабка» форма Teopiï Cenipa — Уорфа, постулювала тiсний двостороииш взаемозв&язок мiж мовою i культурою.

У тслявоеииий час в США було розроблено програму eкономiчноï допомоги крашам, що розвиваються. Числeннi нeвдaчi aктивiстiв Корпусу миру поставили питания про иеобхвдшсть спeцiaльноï пiдготовки, в якш осиовиу увагу придмлося формуванню практичиих иавичок мiжкультуpиого спiлкувaиия, а не формальному шформуваиию про особливосп культури &rieï чи iишоï краши [8, 10].

У вiдповiдь на цю ситуaцiю уряд США в 1946 рощ був прийнятий Акт про службу за кордоном i створений 1нститут служби за кордоном (Foreign Service Institute), який очолив лiигвiст Едвард Холл. Спочатку ефектившсть його роботи виявилася иевисокою. Головиий висиовок, зроблеиий фaхiвцями 1иституту, полягав в тому, що кожиа культура формуе свою ушкальиу систему цшиостей, пpiоpитeтiв, моделей повeдiики i тому ïï опис, iитepпpeтaцiя i ощика повиииi здшсиюватися з позицiй культурного peлятивiзму [8: 11].

На перших порах дослвдники мiжкультуpиоï комуиiкaцiï ставили перед собою чисто практичш завдання: тдготувати дипломaтiв, полiтикiв, вiйськових фaхiвцiв, волоитерш Корпусу миру до ефектившшо1& дiяльиостi за кордоном, допомогти шоземиим студентам i стажистам успiшиiшe адаптуватися в США, сприяти виpiшeиию мiжpaсових i мiжeтиiчиих коифлiктiв.

Перший етап дослвджеиь iиституту був завершений в 1956 рощ. 1х результатам в 1959 рощ була опублшоваиа книга Е. Холла "The Silent Language" ("Безмовиа мова"), яка стала програмною для всього подальшого розвитку мiжкультуpноï комуиiкaцiï. У свош робот Холл не тшьки перекоиливо довiв юнування тiсиого зв&язку мiж культурою i комушкащею, але i акцеитував увагу учеиих на иеобхвдиосп дослiджeиь не стшьки цiлих культур, ск1льки на вивчеиш ïx окремих повeдiикових тдсистем. При цьому вiи провш аналопю з вивчеиням iиозeмииx мов за допомогою граматичних кaтeгоpiй i дшшов висиовку, що шляхом пepeдaчi практичиих зиаиь i иавичок також можливе достатиьо глибоке вивчения чужих культур.

Запропоноване Холлом pозумiиия культури i комушкацп ("комушкащя — це культура, культура — це комушкащя") стало темою жваво1& дискусiï в иаукових колах США. Актуальшсть i актившсть обговорюваиих проблем привели до появи спещальиих жуpиaлiв "The International and Intercultural Communication Annual" та "International Journal of Intercultural Relations", на сторшках яких обговорювалися проблеми, пов&язаш з комуиiкaцiею, культурою та мовою. Тодi разом з поияттям &^жкультуриий" з&явилися поияття "кросскультуриий" i "мультикультурний": всi цi поияття у той час чико не розмежовувалися, але термш "мiжкультуpиий" виявився иaйбiльш вдалим серед них.

Анaлiзуючи осиовиу вдею свое1& книги про зв&язок культури i комушкацп, Холл дшшов висиовку про необхвдшсть навчания культури спшкувания з iишими народами ("якщо культуру можиа вивчати, то це означало, що одержат знания можиа викладати"). Вiи першим запропоиував розгляиути мiжкультуpну комуиiкaцiю не тшьки як предмет иаукових до^джень, але i як тему самостшного иавчальиого курсу.

На думку Холла, головною метою вивчения проблеми мiжкультуpноï комушкацп мае бути вивчения практичиих потреб представнишв piзниx культур для ïx успiшиого спшкувания один з одним. Вш вперше став розглядати спiлкувaиия як вид дiяльностi, що пiддaеться вивчеиию та aнaлiзу, що дозволило йому нaдaлi розвивати свою комуиiкaтивиу тeоpiю "культурних моделей взaемодiï" (cultural patterns of interaction).

Подaльшi публiкaцiï Е. Холла [8, 11] привернули до проблем мiжкультуpноï комушкацп увагу багатьох вчеиих piзниx спещальностей. Всi вони так чи шакше розвивали iдeï i погляди Холла [5]. Незабаром з&явилося дешлька нaпpямiв вже всepeдииi само1& мiжкультуpиоï комуиiкaцiï. Одие з них очолили К. Клакхон i Ф. Стродбек, як1 запропоиували свою методолопю вивчения культур piзииx иapодiв. Основш вiдмiииостi культур, на 1&х погляд, можиа встаиовити у ввдношенш iндивiдуaльниx культур до таких коицeптiв, як ощнка людськоï природи (the human nature orientation), вiдиошeиия людиии до природи (the man-nature orientation), ввдносини до концепту часу (the time orientation), оцiикa aктивиостi/пaсивиостi (the activity orientation).

Е. Стюарт продовжив розробку цшшсно-opieHTOBaHOÏ моделi Клакхон — Стродбека. Його книга "American Cultural Patterns: A Cross-Cultural Perspective" вийшла в cbît в 1971 роцi. Теоретичнi положения Стюарта стосувалися взаемодп культур i знову переслiдували прагматичнi цiлi — вони стали основою складноï рольовоï технiки навчання вшськово-технiчного персоналу США, що вiдправляeться на роботу за кордон.

У той же самий час група психологш 1ллшойського ушверситету пiд керiвництвом Г. Трiандiса займалася розробкою технiки самопiдготовки тд назвою "culture assimilator". Згодом Трiандiс i його колеги написали книгу "The Analysis of Subjective Culture", присвячену порiвняльному аналiзу природи культур.

З середини 60-х рошв проблеми мiжкультурноï комунiкацiï починають цiлеспрямовано вивчатися в Пiтсбургському унiверситетi США. Полиолог М. Сiнгер написав у 1980 рощ роботу "Culture: A Perceptual Approach", основану на гiпотезi Сетра — Уорфа, проте замiнив термши "лiнгвiстика" та "лiнгвiстичнi системи" термшами "перцепцiя" i "перцептуальнi системи", розглядаючи ïx як посередник1в (arbiters) мiж культурою i мисленням. Мова, на думку Сшгера, е лише одним iз способiв встановлення i тдтримки схожого сприйняття в членiв певноï культурноï групи. Робота Сiнгера увшшла до першоï серiï збiрок "Readings on Intercultural Communication" пiд редакщею Д. Хупса (Hoopes), присвячених проблемам мiжкультурноï комунiкацiï.

Засновниками iншого напряму дослiджень мiжкультурноï комунiкацiï стали Л. Самовар i Р. Портер, науковi штереси яких були пов&язанi з дослвдженням питань вербального i невербального спшкування. У книзi "Intercultural Communication: А Reader" [8] особливу увагу автори придшили проблемi iнтерпретацiï невербальноï поведiнки. На ïxню думку невербальш символи, що позитивно оцiнюються i сприймаються в певнiй культурi, можуть одержати негативну iнтерпретацiю i оцшку у носiïв iншоï культури.

Розвиток теори мiжкультурноï комунiкацiï в США в 1960-1970-х рошв був доповнений новими напрямами i аспектами досл!дження. Одним з них стала вивчення питань адаптацiï до iншого культурного середовища i проблеми культурного шоку [5; 8].

Сучасш дослiдження мiжкультурноï комунiкацiï в США розвиваються в двох напрямах: мiжкультурна комунiкацiя як спшкування i взаемодiя культур рiзниx краïн i народiв та мiжкультурна комунiкацiя як спiлкування i взаемодiя субкультури у межах однiеï великоï культури. Перший е зорiентованим на розробку ушверситетських навчальних програм i тдготовку кадр1в для роботи за кордоном, другий — прагне до виршення проблеми спiвiснування етнiчниx меншин i затвердження культурного плюралiзму в США [8, 14].

На европейському континент становлення мiжкультурноï комунiкацiï ввдбувалося дещо пiзнiше, нiж в США, i було викликано зовим шшими причинами. Першою знаковою подiею цього процесу стало проведення в 1966 рощ в Берлж наукового симпозiуму "Iнтернацiональна i мiжкультурна комунiкацiя мiж розвиненими краïнами та краïнами, що розвиваються". Оргашзатори прагнули "представити шмецьшй науцi новий практичний напрям та дати поштовх для ведення нових досл!джень" [8, 14]. Проте ця iнiцiатива не дiстала широкого резонансу i не виправдала очiкувань органiзаторiв.

Лише десятилiття п1сля цього в Сврот став прокидатися iнтерес до проблем мiжкультурноï комунiкацiï. Формування Свропейського ствтовариства вiдкрило межi багатьох держав для вшьного перемiщення людей, капiталiв i товарiв. Gвропейськi столицi i велик! мюта стали iнтенсивно змiнюватись завдяки появ! в них представнишв р!зних культур i ïx активнш участi у житп мют. Практика актуалiзувала проблему взаемного спiлкування носш р!зних культур. На цьому фон! поступово сформувався iнтерес вчених до проблеми м!жкультурного спiлкування.

Першi спроби в цьому напрямi були зроблеш викладачами iноземниx мов, як! в свош робот! були змушеш звертатися до крашознавчих аспекпв взаемодiï культур. Дещо шзшше до проблем мiжкультурноï комунiкацiï звернулися психологи, як1 виявили щкавють перш за все до питань щншсних орiентацiï, етнокультурноï вдентичносп та в!дчуття чужор!дност! в шшокультурному середовищ! [5].

За прикладом США деяю зах!дноевропейськ1 ун!верситети на рубеж! 1970-1980-х рошв стали займатися дослвдженнями в цьому напрям! i ввели навчальш курси в осв!тн! програми.

Також на ochobî американського досв^ викладання мiжкультурноï& комунiкацiï були розроблеш навчальнi програми, що грунтуються на матерiалах фольклоризму, етнологiï i лшгвютики [6].

Проте, слiд визнати, що в Сврош теорiя мiжкультурноï комушкацп як навчальна дисциплша викладаеться лише в декшькох унiверситетах, причому спрямовашсть i конкретний змiст навчальних курав визначаються спецiалiзацiею факультету, в рамках якого створена ввдповвдна кафедра.

В той же час сучасш процеси глобалiзацiï i европейськоï iнтеграцiï створюють сприятливi умови i роблять актуальною мультикультурну проблематику в багатьох европейських крашах. На основi цього виникае i активно розвиваеться iнтерес до проблем мiжкультурноï комунiкацiï i потреба у ïï вивченнi. Цей штерес можна розглядати як сприятливу перспективу в найближчому майбутньому для затвердження нового мiждисциплiнарного напряму як академiчна i навчально1& дисциплiна в проввдних унiверситетах европейських краш i на Укра1&т у тому числi.

У росшськш науковiй думцi i системi освiти iнiцiаторами вивчення мiжкультурноï комушкацп стали викладачi iноземних мов, як першими усвiдомили те, що для ефективного спiлкування з представниками шших культур недостатньо тшьки володiння шоземною мовою. Рiзноманiтна практика спiлкування з шоземцями довела, що навiть глибок знания iноземноï мови не виключають непорозумiния i конфлiктiв з нолями цiеï мови.

Сьогоднi стало очевидним, що усшшш контакти з представниками шших культур неможливi без знання особливостей цих культур i практичних навичок в мiжкультурному спiлкуваннi. З ще1& причини у низцi росшських вищих навчальних закладiв в навчальш плани була включена нова дисциплша &^¡жкультурна комушкащя". Введения цiеï дисциплши мало на метi пiдготовку студеипв до ефективних мiжкультурних контактiв на рiвнi повсякденного мiжособистiсного спiлкувания. Для цього знання шоземно1& мови мали бути доповненi знаниями особливостей культури, природи культурного непорозумшия, формуваниям практичних навичок i вмшь, набувати певних моделей комунiкативноï поведiнки, як1 в сукупносп дозволяють адекватно сприймати i бути сприйнятими представниками iнших культур [8].

Тема &^жкультурно1& комушкащГ& тшьки почала розвиватися в росiйських наущ та освiтi як самостiйний науковий напрям i навчальна дисциплiна. В першу чергу ця дисциплiна все частше включаеться в навчальнi плани факультепв iноземних мов [8, 16-19].

На нашу думку не варто звужувати коло вивчення ново1& дисциплши, а навпаки, розширювати ïï введення у навчальнi програми немовних навчальних закладiв. Так, "... у XXI столип успiшним менеджером буде вважатися той, хто володiе дек1лькома шоземними мовами та вмiе сприймати мiжкультурнi вiдмiнностi. Якщо випускиик економiчного факультету бере участь у дшовш зустрiчi, переговорах в межах спiльного шдприемства або ж спiлкуючись один на один iз представником iншоï культури, та знайомство iз культурними особливостями краïни його дiлових iнтересiв надасть йому вагомi переваги" [7].

Переконливим доказом утверджения мiжкультурноï комунiкацiï у росшськш системi освiти можуть служити першi пiдручники i навчальнi поибники, розробленi в останнi декiлька рошв росiйськими вченими [5, 15]. Крiм того, очевидним свiдчениям вагомостi новоï науковоï& дисциплiни в росiйськiй наущ служать науковi дослiджения i публшацп з проблем мiжкультурноï& комунiкацiï, що проводяться росiйськими соцiологами i психологами. У таких роботах розкриваються теоретичш i методичнi знания з питань суп i своерщносп культурних систем, культурноï специфiки iндивiдуальноï поведiнки, мехашзму мiжкультурноï& комунiкацiï, методiв мiжкультурного навчания.

Початкова лiнгвiстична спрямованiсть мiжкультурноï& комушкацп у росшськш наущ привела до виникиения декшькох напрямiв ïï розвитку, так чи iнакше пов&язаних з мовознавством. До таких напрямiв належать лжвокрашознавство, етнолiнгвiстика, лiнгвокультурологiя та ш. Кожний з цих напрямiв грунтуеться на вiдповiдному аспектi взаемозв&язку мови i культури i тому представляе штерес для мiжкультурноï& комунiкацiï.

Так, л^вокрашознавство зорiентоване на проведения прикладних дослiджень, що вiдображають взаемодiю мови i культури. Етнолшгвютика вивчае питания взаемодп мови з

рiзними аспектами життя етносiв, ролi мови у формуваннi i функцюнуванш народно! культури, нацюнально! психологи i мистецтва. Представники лшгвокультуролопчного напряму орieшуються як на вивчення, так i на опис кореспонденци мови i культури в !х синхроннiй взаемодп. Звiдси предметом !х наукових iнтересiв е вивчення обрядiв, вiрувань, ритуалiв i звича!в, закрiплених в мов^ стереотипiв, символiв i способiв мовлення, стилiстичний устрiй, мовна поведiнка, мовний етикет [8].

Вищезгадаш сфери лшгвютики спрямованi на вивчення нацюнально специфiчних особливостей одше! окремо взято! культури. Результати !х досл!джень важливi для теорi! i практики мiжкультурно! комунiкацi!, оскiльки призначенi для порiвняльного аналiзу двох i бiльше культур. Проте разом з розглянутими напрямами розвитку мiжкультурно! комунiкацi! у росшськш науцi також досл!джуються проблеми рiзних форм спiлкування, як1 е не менш значущими для вивчення i розвитку мiжкультурно! комунiкацi!.

Також слвд особливо вiдзначити розробку проблем мовного стлкування, взаемовiдношення свiдомостi i комушкацп, комунiкативно! поведанки людини. Крiм того, останшми роками з&явилися роботи, пов&язаш з описом комунiкативних стратегiй, невербально! комушкацп, культурою спiлкування.

Так, С. Срасов [5, 22] видiляе два основш науковi пiдходи до проблеми МК: шструментальний та розумiючий. Перший нацшений на досягнення практичного результату (устшно! адаптацi! iндивiдiв в чужорвдному середовищi та створення методики навчання ефективному мiжкультурному спiлкуванню в конкретному контекст!), другий дае можливiсть розглядати змши в культурi та особистосп, як! вiдбуваються в результатi зустрiчi з «шшим», перспективи розвитку людських здiбностей в м!жкультурнш комунiкацi!, формування особистосп як посередника м!ж культурами.

На даний час в рос!! юнуе два головних напрями сучасних досл!джень розвитку м!жкультурно! комунiкацi!. Перший грунтуеться на фольклоризм! i носить описовий характер. Його завдання полягають у виявленш, опис! та штерпретацп повсякденно! поведiнки людей з метою пояснения глибинних причин i детермiнуючих чинник1в !х культури.

Другий напрям мае культурно-антропологiчний характер, предметом його досл!джень е р!зш види культурно! д!яльност1 соцiальних груп та спшьнот, !х норми, правила i щнноеп. Соцiальна диференцiацiя суспiльства породжуе в кожнш груп! сво! моделi i правила поведiнки. Знання !х дозволяе швидко ! ефективно вир!шувати ситуацл м!жкультурного нерозумшня.

Основними щлями досл!джень у сфер! м!жкультурно! комушкацп в Сврот на даний час е: визначення предмету, методолог!! ! понятшного апарату теорп м!жкультурно! комушкацп; виявлення мюця теори м!жкультурно! комушкацп серед шших наук; формування ! розвиток у учаснишв м!жкультурно! комушкацп м!жкультурно! комушкативно! компетенци, зд!бносп до правильно! штерпретацп конкретних прояв1в комушкативно! повед!нки ! толерантного ввдношення до них; розробка методолог!! формування практичних навичок ! вмшь стлкування з представниками шших культур.

В американськ1й комушкативютищ сьогодт видаляеться три основш тдходи до розум!ння м!жкультурно! комушкацп: функцюналютичний, штерпретативний та критичний [6, 19].

Функцюналютичний шдхвд грунтуеться на психолопчних досл!дженнях опису ! прогнозування поведшки коммушканпв. Прихильники цього тдходу вважають, що людська поведшка е передбачуваною, а комушкащя здшснюеться тд впливом культури. Головним методом досл!дження тут е спостереження. Результати досл!дження даного тдходу дозволяють виявляти численш культурш ввдмшносп в багатьох аспектах комушкацп, при цьому не враховуючи рол! контексту комушкацп.

1нтерпретативний шдхвд базуеться на антрополопчних ! соцюлшгвютичних досл!дженнях ! виходить з того, що культура створюеться ! шдтримуеться завдяки людськ1й д1яльносп ! тому комушкащю слад вивчати з урахуванням !! контексту.

Критичний шдхвд сприймае культуру як сукупшсть р!зних сфер, що впливають як на саму культуру, так ! на комушкацш. Прихильники даного тдходу переконат, що вс форми взаемодп людей визначаються !х належшстю до влади ! вважають проввдним методом досл!джень текстуальний анал!з.

На даний час в теорп мiжкультурноl комушкацп як в Росп так i на Укрш&ш появилися HOBi сфери штересш: комунiкацiя в контекст глобалiзацil культури; культурний iMnepi^i3M; проблеми масово1& мiжкультурноl комушкацп, включаючи 1нтернет, а також безпосереднього i опосередкованого спiлкування, зокрема з використанням електронних засобiв [5].

Розглянемо становления теорп мiжкультурноl комушкацп в Укрш&ш бiльш детально. Багато вчених почали займатися проблемою мiжкультурноl комушкацп в Укрш&ш починаючи десь i3 70-х рошв, хоча в Укра1ш, вони лише тепер утверджуються в лексикош iнтелектуальних елiт та державних структур. Весь досви наукових дослiджень у цш галузi знань на Укрш&ш був узагальнений на конференцп "Проблеми пол^льтурно! освiти в Укрш&ш", проведенш у Киeвi у

1998 рощ та конференщя присвячена полiкультурнiй освт в Укра1ш, що вiдбулась у Киeвi у
1999 роцi [6].

В Укра1ш, з огляду на термшолопчне розма1ття сформувалася тенденцiя ввдмовлятися вiд "чужих" термiнiв на користь "рвдних" щоб зберегти можливiсть за 1&х допомогою посилатися на рiзнi захiднi та мiсцевi концептуальнi шдходи та вiдрiзияти фактичну багатокультурнiсть i багатоетнiчнiсть нашого суспiльства — ввд полiкультурностi (мульти-, iнтер-культуралiзму) як теоретичного шдходу в суспiльних науках чи як засади державно! полиики.

Одшею з перших i поки що найвпливовшою в iнтелектуальних колах концепщею "управлiния культурною рiзноманiтнiстю" стала концепщя мультикультуралiзму, яка, за С. Драгоевичем означае, що державнi освiтнi й культурш органи мають визначати полиику, конкретнi заходи та iнiцiативи, як б надавали можливiсть рiзним культурам розвиватися поруч у межах одше! кра1&ни [6].

Бiльш динамiчною, на погляд С.Драгоевича та тих, хто його подшяе, е концепцiя iнтеркультуралiзму (популярна вiд 1980-х рок1в), що в нш наголос робиться якраз на забезпеченш активного й позитивного дiалогу рiзних культур у суспшьств^ на 1&хньому взаемопорозумiннi та взаемозбагаченш. [6]

1ншими двома пiдходами е — транскультуралiзм та культурний плюралiзм. Термiн "транскультуралiзм" виник у 80-90-ri роки внаслiдок глобалiзацiйних процесiв, у ходi двох головних дискусiй: про "европейську iдентичнiсть" i систему щнностей, яка формуеться на наднацiональному рiвнi, та про суть так званих "транснащональних культурних орiентацiй" (на загальноевропейськ чи на глобальнi культурнi ринки). "Культурний плюралiзм" або ж плюри — чи полi-культурнiсть, що "став широко вживатися у Схiднiй Сврош — передбачае повагу й тдтримку всiх iснуючих у суспiльствi культурних потреб та способiв життя, ввшшов у вжиток пiсля подiй 1989 року. Так, на Укра1ш, по суп не юнуе чiткого понятшного й методологiчного розмежування мiж мульти- та iнтер-культуралiзмом. Крiм того, до^дженнями в сферi полiкультурноl освiти та теорп мiжкультурноl комунiкацil в Укра1т займалися: О. Грищенко, М. Василик, Ю. Подкопаев, А. Подольський, Г. Почепцов, Н. Скляренко, О. Тарнопольський.

Говорячи про вiдображения проблематики багатокультурносп й монокультури меншин у програмних та директивних документах Уряду й Мшосв^и, варто назвати Державну нащональну програму "Освiта" (Укра1&на XXI столитя), затверджену Указом Президента ще 1994 р., яка мае важливе значення в освiтнiй сферi. Прямих згадок про пол^льтуршсть (мульти-, багатокультурнiсть тощо) ця Програма не мiстить, однак до основних шляхiв реформування осв^и Програмою вiднесено, зокрема: "подолання девальвацп загальнолюдських гуманiстичних цiнностей та нащонального нiгiлiзму, вiдiрваностi освiти вiд нащональних джерел" [6].

Серед принципiв реалiзащl Програми поруч iз демократизацiею та децентралiзащею е так1: "гуманiзацiя освгги, що покликана формувати цiлiсиу картину свиу, духовнiсть, культуру особистост1 i планетарне мислення; нац1ональна спрямованiсть освии, що полягае у невiддiльностi освии вiд нац1онального грунту, в li органiчному поеднаннi з нацiональною iсторiею i народними традиц1ями, збереженнi та збагачент культури укра1&нського народу, визнант освiти важливим iнструментом нац1онального розвитку i гармонiзацil нац1ональних вiдносин".

У грудт 1995 р. Колегiя Мшосвии затвердила "Концептуальнi засади гуманiтарноl освии в Укра1т (вища школа)", де трактуються питання багатокультурност1. Так, на думку проф. В. Шевченка, який приймав участь у розробцi "Концептуальних засад", у цьому документ1

обгрунтована "необхвдтсть замiни закрито! моновдеолопчно! методологи газнання та практики на толерантно-плюралютичну систему, вiдкриту до bcíx наукових i загальнокультурних надбань цившзацп". 1нтеркультурне виховання тут розглядаеться як — "навчання рiзноманiтностi культур, виховання поваги та почуття гiдностi у представнишв всiх культур, не дивлячись на расове або етнiчне походження, сприйняття взаемозвязку та взаемовпливу загальнолюдського та нацiонального компонентiв культури у широкому значенш".

Серед принципiв виховання громадянина у цьому проект зазначеш: принцип культуровiдповiдностi, що в цьому контексп передбачае органiчну едшсть громадянського виховання з iсторiею та культурою народу, його мовою, народними традищями та звичаями, що забезпечують духовну еднiсть, наступнiсть та спадкоемнiсть поколшь та принцип iнтеркультурностi, який постулюе iнтегрованiсть украшсько! нацюнально! культури у контекст загальнодержавних, европейських i свиових цiнностей, у загальнолюдську культуру.

Отже, як бачимо, в урядових i галузевих програмних та директивних документах, що стосуються системи осв^и, визнаеться реальна багатокультуршсть та багатоетнiчнiсть нашого суспiльства й ставляться завдання обершати культури меншин та плекати здоров^ толерантнi мiжетнiчнi та мiжкультурнi стосунки, що загалом вiдповiдае iдеям мультикультуралiзму (полiкультурностi).

Коротко оглянувши iсторiю становления i розвитку теори м!жкультурно1 комушкацп в США, Gвропi та на Укра!ш i в Роси можемо зробити висновок про складшсть та багатограншсть цього процесу та припустити появу ще бiльшого iнтересу до 11 вивчення. Не пiдлягае сумшву що багато питань i проблем м!жкультурно1 комушкаци ще практично не стали предметом наукового штересу у представнишв культурно! i сощально! антропологи, етнопсихологи, культурологи, соцiологii та шших наук i чекають на свое виршення.

Л1ТЕРАТУРА

1. Byram М. Cultural studies in foreign language education. — Clevedom: Multilingual Matters Ltd., 1989. — 165 p.
2. Kramasch C. J. The privilege of the intercultural speaker // Byram M., Fleming M., (eds.) Language learning in intercultural perspective: approaches through drama and ethnography. — New York: Cambridge University Press, 1998. — P. 27.
3. Gлизарова Г. В. Культура и обучение иностранным языкам. — СПб.: КАРО, 2005. — 352 с.
4. Компетентшсний тдхвд у сучаснш освт: свгговий досввд та украшсью перспективи: Бiблiотека з освгтньо! полгшки / Шд заг. ред. О.В.Овчарук. — К.: "К.1.С.", 2004. — 112 с.
5. Леонтович О. А. Русские и американцы: парадоксы межкультурного общения: Монография. — Москва: Гнозис, 2005. — 352 с.
6. Перспективи запровадження засад полжультурност в системi середньо! освгга Укра&ни. Аналiтичний огляд та рекомендацп. / Пiд ред. О.Гриценка. — К.: УЦКД, 2001. — 230 c.
7. Почепцов Г. П. Теория коммуникации. — М.: "Рефел-бук", К.: "Ваклер", 2001. — 656 с.
8. Садохин А.П. Введение в теорию межкультурной коммуникации. — М.: Высш. шк., 2005. — 310 с.
9. Тарнопольський О.Б., Скляренко Н.К. Стандарти комушкативно! поведшки у США: поибн. для студ. старш. курс., як1 вивчають англiйську мову як спецiальнiсть. Друге видання виправлене i доповнене. — К.: &^рма "1нкос", 2003. — 208 с.
10. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация. — 2-е излание, доработанное. — М.: Изд-во МГУ, 2004. — 352 с.

ЗшаГда П1ДРУЧНА

НАВЧАННЯ СПОНТАННОГО МОНОЛОГ1ЧНОГО МОВЛЕННЯ

Перед викладачами англшсько! мови стоять вiдповiдальнi завдання, осшльки в умовах розширення мiжнародних зв&язк1в пiдвищуються вимоги до рiвня практичного володiння англiйською мовою, навичками спонтанного монологiчного мовлення зокрема, що проявляеться у здатностi студентiв правильно i послвдовно викладати сво! думки.

Даш питання дослiджували так! видатш мовознавцi, як В.Артемов, 1.Берман, I.Зимня, I.Рахманов та шшг Але в теори та практицi навчання монолопчного мовлення англiйськоl мови е ще багато невиршених питань, саме тому тднята нами проблема е актуальною i потребуе свого розв&язання в сучасних умовах.

Другие работы в данной теме: