Научтруд
Войти

Культурно-освітня діяльність Ставропігійського інституту в другій половині ХIХ – початку ХХ століття

Научный труд разместил:
Tyubumvot
20 сентября 2020
Автор: Юрій Щербяк

У навчальних планах перших педагопчних курсiв головне мiсце ввдводилося загальнiй пiдготовцi, а професiйна була представлена в невеликому обсязг Навчальна мета тдготовки педагогiв для народних шкш полягала в тому, що «народному вчителю для успiшного виконання свое! навчально! дiяльностi найбiльш необхвдною умовою е знания методу первюного викладання i навички в ньому» [12, 264]. Професiйнi предмети вивчалися на II курсi пiд час проходження педагопчно! практики, яка, до реч^ навчальним планом не передбачалась. Водночас практикувалося засвоення методичних прийомiв через проведення практичних уроков: кожен вихованець повинен був провести до 40 пробних урошв.

Загалом спещальна пiдготовка вчительських кадрiв у Росп розумiлася вузько i зводилася до засвоення прийомiв викладання та практичного знайомства з навчальною справою в народнш школ^ що за вщсутносп теоретичних знань з педагогiчних наук надавало шдготовщ майбутнiх вчителiв характеру ремюничо! виучки. Такою пiдготовкою малося на увазi виховати скромного, невимогливого, задоволеного сво!м становищем i покорного владi учителя.

Л1ТЕРАТУРА

1. Алпатов Н. И. Педагогическая деятельность И. Н. Ульянова. — М., 1946. — 171 с.
2. Бунаков Н. Ф. Избранные педагогические сочинения. — М., 1953. — 412 с.
3. Вахтеров В. П. Избранные педагогические сочинения. — М.: Педагогика, 1987. — 400 с.
4. Естафьев П. В. Начальные основания педагогики, методики и дидактики. — СПб., 1879. — 131 с.
5. Каптерев П. Ф. Избранные педагогические сочинения / Под ред. А. М. Арсеньева. — М.:

Педагогика, 1982. — 630 с.

6. Семенов Д. Д. Избранные педагогические сочинения. — М., 1953. — 400 с.
7. Семенов Д. Д. Педагогический ежегодник Кубанской учительской семинарии. — СПб., 1873. — 67 с.
8. Успенский М. И. О подготовке народных учителей. — СПб., 1910. — 6 с.
9. Ушинский К. Д. Собрание сочинений: В 2-х томах. — Т. 2. — 513 с.
10. Ушинский К. Д. Избранные педагогические сочинения: В 2-х томах. — Т. 1. — 135 с.
11. Ушинский К. Д. Избранные педагогические сочинения / Под ред. А Сундукова. — М., 1968. — 481 с.
12. Фальборк Г. А. Народное образование в России. — СПб., Б.г. — 264 с.
13. Чехов Н. В. Для народного учителя. — М., 1904. — 89 с.
14. Центральний державний архiв м. Киева. — Ф. 733. — Оп. 170. — Спр. 758.

Юрш ЩЕРБЯК

КУЛЬТУРНО-ОСВ1ТНЯ ДШЛЬШСТЬ СТАВРОШГШСЬКОГО 1НСТИТУТУ В ДРУГ1Й ПОЛОВИН1 XIX - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ

Висвтлюеться культурно-освтня дiяльнiсть Ставротгтського iнституту в другт половит Х1Х — на початку ХХ ст. Проведено аналiз системи його освтньо! роботи, показано и здобуток. З&ясовано, що внесок Ставротгп в культурно-освтне i громадсько-культурне життя був одтею з передумов становлення нащональноI освти та шкыьництва галицьких украшав.

Сучасна епоха, характерною ознакою яко! е злам стереотитв мислення, формування нових свиоглядних орiентацiй, ставить передуам проблему пошуку духовних орiентирiв. Про це, зокрема, йдеться в Закош Укра!ни «Про осв^», Державнш нащональнш програмi «Освиа» (Укра1на XXI столтя). За умов культурно-нащонального вiдродження Укра!ни актуалiзуеться проблема своервдносп укра!нства, з&ясування особливостей не тшьки украшського менталиету, а й духовних феномешв, Украшсько! греко-католицько! церкви зокрема. В юторп украшського народу ця церква ввдгравала i продовжуе ввдгравати дониш важливу роль.

У цьому сени овоервдним явищем украшського минулого е львiвська Ставрошт, що виникла у XVI ст. i дiяла до вересня 1939 р. В контекст! до^дження концептуальних засад освиньо! доктрини греко-католицько! церкви в другш половинi XIX - на початку XX ст. неупередженого аналiзу потребуе просвiтницька дiяльнiсть Ставропiгiйського iнституту, яку розглядаемо складовою вичизняно! педагопчно! науки.

Метою статт е висвiтлити культурно-освиню дiяльнiсть Ставропiгiйського iнституту в другш половит XIX - на початку XX ст.

Серед сучасних учених, яю в сво&х наукових працях розглядали окрем1 юторико-педагопчш аспекти, пов&язаш з вивченням вказаного аспекту проблеми, варто назвати О. Вишневського,

A. Вихруща, I. Гаврищака, Д. Герцюк, I. Курляк, В. Моцюк, I. Руснака, М. Чепшь, Р. Яковишина. Джерела з iсторiï греко-католицькоï церкви та украшського чернецтва висвилювалися в працях I. Бшаса, М. Ваврика, А. Колодного, Д. Пащенка, В. Серпйчука, Н. Стоколос, Я. Стоцького. У роботах О. Аркуш, О. Киричук, С. Макарчука, М. Мудрого, О. Середи, О. Сухого, О. Турiя, I. Чайк1вського дана оцiнка галицькому русофiльству в загальному контекст! украшського руху, зокрема осмислена соцiально-педагогiчна роль Ставропшйського 1нституту. ц1 проблеми також досл1джують зарубiжнi вченi I. Химка (Канада), П. Магочий (США), М. Полляк (Австр!я),

B. Вендлянд (Нгмеччина). 1хн1 напрацювання створили грунт для переоценки сусп1льного м1сця Ставротги у житп укра&нського народу.

В 60-i роки XIX ст. в украшському сусп1льств1 Галичини сформувалися дв1 полиичш течiï: «старорусини» («москвофши»), як1 представляли консервативно--аристократичш сили, i «народовщ» («украшофши»), котр1 вiдображали опозицiйно-демократичнi настро&& галицького суспiльства [1, 7]. Кожна з течiй мала сво&& освиньо-культурш структури. Iз просв1тницьких органiзацiй окресленого перiоду пом1тним був Ставропiгiйський шститут, який належав до русоФ1льського табору i не мав аналогов у народовському. Своерадтсть цього закладу полягала найперше в тому, що за сво&м нормативно-правовим статусом в1н виходив за межi звичайно&& громадсько&& оргашзаци i визначався як мирянське об&еднання греко-католицько&& церкви з широким спектром культурно^ науково&&, книговидавничо&&, доброчинно&& даяльносп i правом голосу в собороправному церковному житт1 на правах «третього чину» п1сля священства й чернецтва.

Варто зазначити, що Ставрошгшський шститут почав виконувати функци церковного товариства з 1856 року. Його завданням було: «сохраняти святу католическую в^ру по восточному обряду, поддерживати русскую народность и релшйно-моральному образованiю сво&хъ единоверцев по возможности пособствовати, преимущественно издавашемъ богослужебныхъ и учебныхъ книгъ и содержанiемъ обрядово-п^вческой бурсы для убогой русской молодежи» [2, 169]. За шформащею О. Киричук, Ставрошгшський шститут був закритим об&еднанням вузького кола галицькорусько& елiти, матерiальний i культурний рiвень яко&& 1стотно вивищував ïï над рештою галицькоруського суспшьства. До нього входили викладачi пмназш та унiверситету, лiтературнi д1яч1, священики, державнi служ6овц1, заможнi льв1вськ1 мщани, власники маeткiв. У друг1й половит XIX- на початку XX ст. шститут функцюнував як власник, котрий волод1в значними о61говими й депозитними капiталами, довол1 великими сумами пожертвувань i заповтв громадян, як1 формувалися в iменнi фонди, потужною пол!граф!чною базою. В1н мав виняткове право друкування i видання ус1х церковних книг i шкшьних п1дручник1в, а також шших праць укра&нською, церковнослов&янською та грецькою мовами [3, 79]. Значна матер!альна база 1нституту давала йому можлив1сть фiнансувати культурно-осв1тн1 й громадськ акцп, утримувати Успенську церкву, бурсу, друкарню, музей (з 1886 р.), безкоштовно надавати помешкання церковнослужителям, вести на правах братства вс1 церковт справи. У 1849 р. у Львов! Головна Руська Рада створила товариство «Народний д1м», який був у статутнш залежностi в1д Ставропiгiйського 1нституту [4, 3]. Завдання д1яльност1 ще& культурно-просв^ньо&& установи ïï засновники визначили так:

- «учредити стипендшный фондъ для убогой учащейся молодежи русской»;

- «удержати для молодежи, посещающей школы, бурсу певчую и церковно-обрядовую»;

- «основати библиотеку съ читальнею, наукови собрашя» [5, 28].

Для тднесення культурно-морального р^вня молод! «Народним домом» створювалася дieва система освиньо&& роботи: проводилися лиературно-мистецьш вечори, читалися науково-популярн1 лекци, влаштовувалися аматорськ вистави [6, 259]. Поступово просв1тницьк1 аспекти дальностт «Народного дому» змiнювалися. Зокрема, архiвнi матерiали свiдчать, що на зламi XIX-XX ст. вш був уже «товариством русинов греко-католицького обряду з цшлю ширити християнсько-католицьку просв1ту, плекати добробут i моральнiсть межи народом» [7, 3].

^еолопчна платформа Ставропiгiйського шституту виражалась трьома основними принципами: елишсть, русьшсть, антипольсьшсть. Його д1яч1 вимагали в1д громадян законопослушностi й толерантного ставлення до монархiчноï влади, шукаючи християнсько&& гармонiï та миру. З кшця 1860-х рок1в консервативний староруський св1тогляд ставропiгiйськоï

apистокpaтiï вступив y сyпеpечнiсть iз paдикaльним i нaцiонaльно-модеpним мисленням нapодовцiв, яке пеpедбaчaло вiдмовy ввд iстоpичноï нaзви «Русь», цеpковнослов&янськоï мовно1& тpaдицiï, зaмiнy «етимологiï» фонетичним пpaвописом, змiщення iстоpико-кyльтypниx aкцентiв вiд дaвньоpyського пеpiодy до козaччини i Т. Шевченга [S, 87-89].

Вiд почaткy 1SSO-x pокiв Стaвpопiгiя стaлa да шляx опозицiï до вищо1& iepapxiï греко-кaтолицькоï цеpкви, нaсaмпеpед y зв&язку з модеpнiзaцiею цеpковного обpядy (pефоpмyвaння чину отцiв-вaсилiaн), що pозглядaлaсь як посягaння нa дaвнi сxiднi тpaдицiï yкpaïнськоï цеpкви тa спpобa лaтинiзaцiï, a тaкож чеpез пpоголошенy митpополитом С. Сембpaтовичем y 1SS5 p. пiдтpимкy нaцiонaльноï пpогpaми гaлицькиx нapодовцiв [9, 43]. Хочa ^и встyпi в iнститyт його члени склaдaли пpисягy нa вipнiсть гpеко-кaтолицькiй цеpквi, пiсля 1SS2 p. зa ним зaкpiпився iмiдж пpопpaвослaвноï оpгaнiзaцiï ще зaдовго до того, як вш почaв з 191O p. вед^ите зaявляти пpо сво1& симтати до pосiйського пpaвослaв&я.

Доцiльно вио^еми™ кyльтypно-освiтню тa нayково-педaгогiчнy pоботy стaвpопiï. Зaзнaчимо, що пpaктичним втiленням теоpетико-методичниx зaсaд xpистиянськоï педaгогiки дpyгоï половини XIX ст. було нaмaгaння виxовaти учня з метою, щоб y його вчинкax пеpевaжaлa iдея добpa. Воно pозyмiлося як те, що «дамъ есть пожиточне, що дамъ як1йсь xосенъ пpиносить» [1O, 187]. Кшьшсш нaпpaцювaння iнститyтy в цш сфеpi були доволi знaчними: вш yтpимyвaв цеpковно-дякiвськy бypсy, високопpофесiйний цеpковний xоp, оpгaнiзовyвaв piзнi кyльтypнi зaxоди (ypочистi вечоpи, концеpти тощо), попyляpизyвaв кpaщi зpaзки дyxовноï й свисько1& пiсенно-мyзичноï кyльтypи, нaдaвaв меценaтськy допомогу в освiтi мaлозaбезпеченiй yкpaïнськiй молод^ зaбезпечyвaв потpеби цеpкви в богослужбовш лiтеpaтypi, пpоводив apxеологiчнi дослiдження тощо. Його члени (О. Бapвiнський, Я. Головaцький, Ю. Ромaнчyк, А. Петpyшевич, I. Шapaневич тa iн.) ствоpили чимaло шкiльниx пiдpyчникiв тa фyндaментaльниx iстоpичниx дослiджень [11]. Ix теоpетичний i пpaктичний доpобок спpямовyвaвся да вдосконaлення системи цiнностей моpaльного виxовaння в тодiшнix yмовax, що ниш дaе мaтеpiaл для вдосконaлення сyчaсноï системи моpaльного виxовaння, a тaкож спpияе об&ективнiй оцiнцi внеску цж дiячiв y теоpiю тa ^ara^Ey виxовaння.

Освiтня дiяльнiсть Стaвpопiгiï pеaлiзовyвaлaся пеpедyсiм y бypсi, що мaлa xapaктеp дяк1всько1& школи й iнтеpнaтy, де зaбезпечyвaли нaвчaння, пpоживaння тa xapчyвaння дiтей iз пpовiнцiï. Тут вивчaли цеpковнослов&янськy й pyськy (yкpaïнськy) мови, цеpковний обpяд i ств. Розглядaючи можливiсть впливу богослужения да фоpмyвaння моpaльноï основи в дyшax молодi, потpiбно вiдзнaчити, що обpядовiсть y цеpквax Гaличини мaлa повчaльний xapaктеp. Адже, нaпpиклaд, y цеpковниx пiсияx i молитвax зaлишaли догми «xpистiянского и моpaльного нaстaвленiя» [12, 428]. В основу нaвчaння виxовaнцiв бypси бyлa поклaденa методикa xpистиянськоï педaгогiки, викоpистaния iгоp-тaбy, як1 мaли виxовyвaти сaмодисциплiнy юнaкiв.

Kонсеpвaтивний пiдxiд до виxовaния молодi не ввдповдав тогочaсним зaпитaм yкpaïнськоï гaлицькоï суспшьносп й викликaв ïï спpaведливi нapiкaння. У 188O-i pоки пiд тиском цж нaстpоïв iнститyт pефоpмyвaв бypсy, подiливши ïï нa Aba ввддши: дяк1вський i pемiсничий, що бaзyвaвся нa стapiй бypсi, тa новий — гiмнaзiaльний, yчнi якого одночaсно вiдвiдyвaли деpжaвнy гiмнaзiю. Kpiм того, Стaвpопiгiйський iнститyт зaпочaткyвaв фоpмyвaния стипендiйниx фондiв, з якиx нa конкypснiй основi виxiдцям з бiдниx pодин нaдaвaлaся мaтеpiaльнa допомогa для здобуття вищоï освiти [13, 159]. Рaзом iз митpополичою консистоpiею гpеко-кaтолицькоï ^px^ вiн був спiвзaсновником дiвочого даукового iнститyтy й «жiночого воспитaлищa», влaштовaниx нa взipець жiночиx пaнсiонiв y Росп. Haпpикiнцi 186O-x pокiв шститут спшьно з Кивським слов&янським комтатом pозpобив пpогpaмy нaвчaния гaлицькиx дтай y Росiï, зокpемa, в колегiyмi П. Гaлaгaнa в Kиевi [14, 294].

Одним iз нaйвaжливiшиx да^ямив дiяльностi Стaвpопiгiйського iнститyтy бyлa нayковa pоботa. Пpо неï говоpилось y пpогpaмi Собоpy pyськиx yчениx 1848 p. Вода пеpедбaчaлa збip i системaтизaцiю фaктичного мaтеpiaлy тa ствоpення нa цiй основi фyндaментaльниx моногpaфiй з iстоpiï кpaю, як1 би слyгyвaли пiдстaвою полiтичниx домaгaнь гали^к^ yкpaïнцiв, yтвеpджyвaли ïx окpемiшнiсть в1д поляк1в. Haйбiльш плiдними для Стaвpоmгiйського iнститyтy були 18б0-1880-тi нayковi pоки, пов&язaнi з д1яльн1стю I. Шapaневичa тa А. Петpyшевичa [15]. В цей чaс 1нститут зpобив вaгомий внесок y pозвиток тогочaсноï iстоpичноï нayки в Гaличинi,

особливо в галузi до^дження давньорусько! юторп, педагогiки, релiгiезнавства, лшгвютики, джерелознавства, археологи, етнографи, а також у сферi колекцiонування, збережения, наукового опрацювання i реставраци матерiальних пам&яток духовно! культури. В 1886 р. на основi виставок «Народного дому» й шституту був заснований перший у Галичиш укра!нський музей, який гiдно репрезентував культурнi надбання укра!нщв краю, засвiдчував !хию багату юторичну та культурно-мистецьку традицiю. Однак проросшська орiентацiя керiвництва Ставропiгiйського iнституту вшнщ XIX ст. спричинила кризу його науково! дiяльностi i навiть поступову втрату реноме науково! iнституцi!.

Таким чином, Ставропшйський шститут об&едиував вузьке коло частини укра!нсько! елiти Галичини, яка була носiем староруського архетипу, продовжувала мислити станово-релiгiйиими категорiями i не враховувала реалiй епохи на зламi XIX-XX ст.

Громадсько-культурна дiяльнiсть Ставропiгiйського iнституту збагатила вiтчизияну науку новими методами освиньо! працi, що уможливлювало пiдготовку нового поколiння власно! елiти. Створенi товариством навчально-освiтнi заклади забезпечували органiзацiю навчально-виховного процесу, заснованого на духовнш спадщинi укра!нського народу й основних приписах християнсько! морали Освiтия дiяльнiсть також передбачала видання науково!, церковно!, школьно! й повчально-морально! лiтератури, органiзацiю культурного дозвiлля для вищих верств укра!нського суспiльства, надання меценатсько! допомоги малозабезпеченiй молодi для здобуття освпи. Провiдними вченими товариства у рiзнi перiоди органiзовувалися науково-методичш зiбрания, пошуковi експедицi!.

Перспективними напрямками подальшого дослiджения вважаемо: аналiз культурно-освiтньо! дiяльностi iнституту в контекст европейських просвiтницьких iдей XIX ст.; до^дження його ролi в шдтримщ видавничо! та бiблiотечно! справи, збереженш пам&яток матерiально! культури; значения Ставрошгп в популяризацi! освiти серед населения Галичини в другш половинi XIX ст. й ш.

Л1ТЕРАТУРА

1. Гнатюк В. Нацiональне вiдродження австро-угорських украшщв (1772-1880). — Вiдень, 1917. — 83 с.
2. О дальности Ставропигшского института // Временникъ Института Ставропигшского. — Львовъ,

— 1881. — С. 169-170.

3. О ц^ли и средствахъ Ставропигшского института // Временникъ Института Ставропигшского. — Львовъ, 1864. — С. 77-80.
4. Барвшський О. !сторичний огляд засновин Народного Дом» у Львовi — Львiв, 1908. — 66 с.
5. Русско-народный институтъ Народный Домъ // Временникъ Института Ставропигшского. — Львовъ, 1873. — С. 28-30.
6. О д^яльности русскихъ академичныхъ товариствъ // Зоря. — Львовъ, 1880. — С. 259-260.
7. ДАТО. Ф. 231. — Оп. 1. — Спр. — 27. — Арк. 49.
8. Макарчук С. Москвофшьство: витоки та еволющя щей (середина XIX ст. — 1914 р. ) // Вкник Львiвського ушверситету. Серiя юторична. — Льв1в, 1997. — Вип. 32. — С. 82-98.
9. Гончарук Т. Галицью митрополити. — Тернопшь: Горлиця, 2002. — 112 с.
10. Идея добра // Учитель. — Львовъ, 1890. — С. 187-192.
11. Киричук О. С. Ставротгшський шститут у громадському житл Галичини (друга половина XIX-початок XX ст.) // Автореф. дис. ... канд. ют. наук: 07.00.01. — Львiв, 2001. — 19 с.
12. Торонськш А. Влiянiе богослужешя церковного на образованье народа. Духовно-педагопческш письма // Рускш Сюнъ: Часопись церковна. — Львовъ, 1874. — С. 427-430.
13. Гадка велика и спасительна для Руси // Временникъ Института Ставропигшского. — Львовъ, 1866.

— С. 157-161.

14. Бачинський А. Выховане // Короткш выкладъ католицкого Богословыя Морального. — Львовъ, 1899. — С. 292-296.
15. Королько А. З. Громадсько-полгтична та наукова дiяльнiсть Антона Петрушевича // Автореф. дис. ... канд. кт. наук: 07.00.01 — Чершвщ, 2002. — 20 с.
Другие работы в данной теме: