Научтруд
Войти

Основи формування загальної і педагогчної культури май- бутньго вчителя

Научный труд разместил:
Avraam
20 сентября 2020
Автор: Галина Груць

Л1ТЕРАТУРА

1. Аветисян К. А. Психологическое содержание и условия развития поведенческой гибкости учителя: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. — М., 2001. — 19 с.
2. Асмаковец Е. С. Психологические факторы и условия эмоциональной гибкости учителя: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. — М., 2000. — 20 с.
3. Асмолов А. Г. Психология личности. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. — 367 с.
4. Бех I. Д. Виховання особистостг У 2 книгах. Кн. 1: Особиспсно орieнтований шдхвд: теоретико-технолопчш засади. Навч.-метод. видання. — К.: Либвдь, 2003. — 280 с.
5. Василькова О. И., Васильков В. М. Кризисы на жизненном пути молодежи: современное социально-психологическое измерение. Учеб.-метод. пособие. — Донецк: Каштан, 2006. — 362 с.
6. Гагин Ю. А. Акмеологическая экспертиза педагогических достижений. — СПб., 2000. — 50 с.
7. Ефимова Е. С. Психологические особенности интеллектуальной гибкости учителя: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. — М., 2001. — 20 с.
8. Зеер Э. Ф. Психология профессий: Учеб. пособие для студентов вузов. — М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. — 336 с.
9. Крысько В. Г. Психология и педагогика: Курс лекций. — 3-е изд. — М.: Омега-Л, 2005. — 336 с.
10. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М.: Политиздат, 1975. — 304 с.
11. Митина Л. М. Психология труда и профессионального развития учителя: Учеб. пособие. — М.: Академия, 2004. — 320 с.
12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — СПб.: Питер, 1998. — 688 с.
13. Руссол В. Особиспсть педагога — вектор освггшх змш // Шслядипломна освгга. — 2003. — № 3. — С. 56-61.
14. Семиченко В. А. Проблемы мотивации поведения и деятельности человека: Модульный курс психологии. — К.: Миллениум, 2004. — 521 с.
15. Сластенин В. А. Профессиональная культура учителя. — М.: МГПУ, 1993. — 22 с.
16. Соф&янц Е. М. Змют та структура професшно! компетентносп педагопчних ка^в // Шслядипломна освгга в Укра!ш. — 2004. — № 1. — С. 64-70.
17. Чершкова Л. Г. Технолопя творчо! педагопчно! пращ: проблеми i пошуки // Педагопчна скарб-ниця Донеччини. — 1995. — № 2. — С. 4-6.

Галина ГРУЦЬ

ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЗАГААЬНО1 I ПЕДАГОГЧНО1 КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬГО ВЧИТЕАЯ

У статтi анал1зуються проблеми кризових явищ в освтньому просторi Украши i шляхи гх подо-лання через формування загальног та професшног культури майбутнього педагога.

Вщомо, що культура е м1рилом розвитку людини, оскшьки вона характеризуе не тшьки { не стшьки обсяг засвоених людиною цшностей, нагромаджених протягом ус1е! юторп людства, скшьки спошб, яким людина залучаеться до цих цшностей.

Культура — це сукупшсть практичних, матер1альних { духовних надбань суспшьства. У вужчому розумшш — це сфера духовного життя, що охоплюе насамперед систему виховання, освгш, духовно! творчост1 тощо [2, 182]. Кр1м того, тд культурою розум1ють р1вень осв1ченос-т1, вихованост1 людей, а також оволодшня якоюсь галуззю знань або д1яльност1.

В "Основах педагог1ки" С. Гесен подае схему зовшшнього каталогу культури:

наука

Культура

освиенють

громадянск1сть

цив1л1зац1я

мистецтво моральшсть рел1г1я право

державн1сть

господарство

техн1ка

Культура впливае на стиль мислення та поведiнку iндивiдума, оскiльки, охоплюючи всi сфери суспшьного життя, демонструе широту та глибину знань особистостi, И вихованiсть, умшня чiтко висловлювати сво! думки, уважно слухати, робити правильнi висновки, з пдшстю себе поводити тощо [1, 27].

Таким чином, культура е метою юнування сучасно! людини, а культурна людина - це освiчена особистiсть, яка володiе громадянською позищею i почуваеться незалежною в будь-якому цивiлiзацiйному просторi. Метою ж сучасно! осв^и е формування саме тако! людини. Однак високодуховну культурну особистiсть може виплекати тiльки педагог, котрий володiе як загальною, так i професiйною культурою.

Виникае запитання: "Як визначити рiвень профешйно! культури вчителя, якщо майже все визначаеться суб&ективними моментами педагопчно! дiяльностi?".

Професшна дiяльнiсть вчителя передбачае у сво!й структурi визначену систему рiзноманiт-них, постiйно змiнюваних, але й сталих, вартих уваги взаемовiдносин iз учнями. Зрозумiло, що така система взаемодп мае сво! характернi особливостi, власш, вiдносно самостiйнi закономiрно-стi та рiвнi розвитку. Оволодiння цiею системою i буде показником професiйно!& культури.

Отож, педагопчна культура — це оволодшня вчителем педагогiчним досвiдом людства, стушнь його досконалостi в педагопчнш дiяльностi, досягнутий рiвень розвитку особистость

Проблеми професiйно! культури та !! формування грунтовно висвiтленi у роботах В. Кременя, В. Ткаченка, I. Зязюна, В. Кудша, Ю. Палюхи, В. Вшкова, О. Романовського та шших вчених, а також у дослщженнях С. Бондаревсько!, Т. 1ваново!, Н. Ничкало.

Мета статтг — проаналiзувати основи формування професшно! культури майбутнього педагога.

Очевидно, що педагог ново! генераци мае володiти педагопчною культурою, яка включае в себе таю складов^ наукова ерудицiя;

- висока педагопчна майстершсть й ерудовашсть;

- гармонiя розвинутих iнтелектуальних i моральних якостей;

- прагнення до постшного самовдосконалення: — педагогiчного, методичного, морального, духовного;

- культура мовлення i спiлкування;

- духовне багатство;

- педагогiчна етика;

- сукупшсть професiйно важливих якостей;

- здатшсть до iнновацiйно! дiяльностi.

Формування професшно-педагопчно! культури майбутнього вчителя здшснюеться пере-довсiм у процесi вивчення педагогiчних дисциплiн. Як пiдкреслюе С. Грабовський, педагопка — едина значна, всезагальна сфера людсько! дiяльностi, спрямована безпосередньо на майбут-не [3, 105]. Усталилося найпоширенiше поняття педагопки як соцiального iнституту виховання молодо котру старше поколiння буквально "втягуе за руку" у свiй св^ полiтично!, економiчно!, естетично!, звичаево! культури. Важливою при цьому "втягуванш" е самостшна дiя — вибiр вихованця. Якщо виконуемо цю умову, то налагоджуеться iдеальна модель виховання, яка вра-ховуе самодостатнiсть i самощншсть людини.

Однак найчастiше ця умова не виконуеться. Вiдбуваеться iнтенсивне передання моло-дiй людинi iнформацi! "про все", безвщносно до !! власного життя. Згаданий вище С. Грабовський зауважуе, що процес виховання i формування особистосп "мусить мати "силову мiру", бо неважко й руку втягувано! людини, i саму людину покалiчити, тобто до останньо! слiд вiдпоча-тково ставитися як до суб&екта. 1накше просто неможливо розiрвати замкнене коло: обмеженi штереси — обмеженi потреби — обмежеш дi! — i знову все спочатку. Люди (школи цiлi цив> лiзацi!) щасливi життям в брущ й невiгластвi та чинять найсерйозшший опiр усiм спробам допомогти !м вирватися з цього кола" [3, 105]. "Як можна здшснити прорив названого кола?" — запитуе вш. Вихщ з-тд тяжiння силового поля у полчищ та мистецтвi, i, педагопщ зокрема, передбачае глибинну деконструкцiю вше! культури. Щоб рухатися вперед, треба повернутися до першооснов, а отже, до нацiонально! культури, яка за сутшстю своею була i залишаеться християнською апрiорi европейською. Тепер, щоб стати в один ряд з шшими культурами евро-пейсько! та св^ово! спiльноти, укра!нськiй культурi, зокрема освт, треба повернути людину в свое лоно, людину з !! нещастями та радощами, iнтересами та потребами, болями та вехами, осюльки репресивна модель виховання пригнiчувала та iнфантилiзувала молоде поколiння. I моделюючи одяг, i пишучи вiрш, i будуючи дiм, i випiкаючи хлiб, а тим паче виховуючи i на-вчаючи дiтей, творець повинен бачити перед собою !!, оцю людину, спонукаючи !! до самовдо-сконалення i самопiзнання. Натомiсть авторитарна педагопка паралiзуе життевi динамiчнi сили вихованця, а його вчинки е мехашчними або взагалi депресивними.

Що ж маемо на сьогодш? Освга стае технократичним додатком суспiльства. Для зрос-тання iнтелектуально! могутностi поняття совiстi, духовностi е необов&язковими. Людина та !! цiнностi перетворились на зашб розвитку науково-технiчного прогресу. Освга орiентована пе-редусiм на забезпечення умов виробництва товарiв i споживання. Якщо культура - це середо-вище, в якому росте i розвиваеться особистiсть, як це розумiв П. Флоренський, то сучасна освь та перетворилась у середовище, що готуе спещалюив, якi повиннi жити в свт речей i виконувати функцi!, речовi за сво!м змютом. Освiта сьогоднi деформуе загальнокультурну шд-готовку людини, призводить до стандартизаци особистостi, нiвелюючи тим самим творчий аспект навчання. Якщо в умовах ринку вимоги до професшно! тдготовки постшно зростають, забезпечуючи !! яюсть, то гуманiтарний комплекс наук, який вщповщае за культурний розвиток особистосп, конкуренцi! зi спецiальними дисциплшами не витримуе. Для сучасного ринку осо-бистий розвиток iндивiда не становить безпосереднього штересу. Стан гумаштарно! пiдготовки студентiв непоко!ть i потребуе уваги з боку державних структур, яю вiдають освiтою.

Ми вважаемо, що головними принципами освiти XXI ст. мають стати свобода та твор-чють, сенс яко! — це "вихщ iз себе". Студенти у процес навчання мусять хоча б частково зро-зумiти свою земну особистiсну мiсiю, мiсце в суспшьств^ призначення, спробувати здолати ^ховне "еgо", побачити чисту й красиву душу, вкладену в них Творцем. Тобто майбутнш педагог мае жити з Богом у серщ.

1деалом майбутньо! епохи (i особливо педагопв) повиннi стати слова: "Вщ людини розумно! до людини духовно!, морально!". Девiзом укра!нцiв мае бути гасло: "Бог — Укра!на -Всесвгг", а не "Влада i грошi". "Найкращий укра!нець той, — пише В. Лизанчук, — "хто сам iде дорогою до нацюнального Храму духовностi i веде нею шших, наполегливо, цiлеспрямовано працюе, виконуе Бож Заповiдi" [4, 256]. Саме таким мае бути педагог ново! генерацл. 1накше кажучи, у ВНЗ ми маемо сформувати високодуховного вчителя, патрюта Укра!ни. Однак тут постае жорстка професшна вимога: формувати тшьки шсля того, як ти, педагог, сам волод^имеш названими якостями, виконуватимеш апостольську мiсiю, слугуватимеш щеалам Правди, Краси, Добра, Справедливостi.

К. Роджерс вважае, що вчитель, який володiе професшною культурою та !! основним компонентом - педагогiчною майстершстю, повинен вiдповiсти "так" на таю запитання:

1. Чи зможеш ти дозволити собi втрутитися у внутршнш свiт особистостi, що розвиваеться? Чи зможеш, не будучи суддею i критиком, увшти, побачити й оцшити той свiт?
2. Чи зможеш дозволити собi повну щирють з молодими людьми, чи зможеш йти на ри-зик вщкритих, експресивних взаемних вiдносин, у яких обидвi сторони можуть чогось навчити-ся? Чи наважишся бути сам собою в штенсивних групових вщносинах з молоддю?
3. Чи зможеш вщкрити зацiкавленiсть кожно! особистостi i дозволиш !й розвивати !! не-залежно вiд того, чим це заюнчиться?
4. Чи зможеш допомогти молодим людям зберегти одну з найбшьш коштовних особливо-стей — защкавлешсть собою i навколишшм свiтом?
5. Чи зможеш виявляти творчiсть у створеннi для молодi сприятливих умов пiзнання людей, досвщу, книг, iнших джерел, яю збуджують 1хнш iнтерес?
6. Чи зможеш сприйняти i пiдтримати "навiженi" й недосконалi думки, що супроводжу-ють творче навчання, творчу дiяльнiсть? Чи зможеш сприйняти неординарнi думки сво!х вихо-ванцiв?
7. Чи зможеш допомогти вихованцям стати штегрованою цiлiснiстю з почуттями, що проникають в 1де!, i iдеями, що проникають у почуття, експресieю, що захоплюе особистiсть?

Вiд себе додамо: Чи зможеш спонукати молодих людей до духовного зростання, переко-нуючи !х у тому, що найважливша творчiсть — творення власного Духу? Якщо хтось якимось дивом вщповють "так" на бiльшiсть цих питань, — сумшваеться К. Роджерс, — то вш зможе полегшити життя сво!м школярам, допоможе розвитку широких можливостей молодих людей" [6, 114].

Ниш це е надзвичайно важливою проблемою, яку не варто спрощувати, бо маемо на увазi передуем живу людську душу. Адже саме вона робить людину людиною. Саме тому завдання нишшшх педагогiв полягае у поверненш людинi сенсу вiри в те, що призначення li було висо-ке, що робить вона велику справу, що вiра скеровуе ii в життi i тримае на цьому свiтi. Але хто сьогодш в нашiй школi (чи ВНЗ) про це говорить? "Вимiряти сенс вiри неможливо! Вш i спра-вдi не виводиться зi знання, а е продуктом вщчуття людиною в глибинах душi свого призначення. Сенс буття людського лише розкриваеться за допомогою знання, але зовшм на ньому не базуеться... Людина вловлюе його штугшвно...", зазначае Л. Мазур [5, 236-237]. З цiею метою дидактичний матерiал варто використовувати пращ гешальних украшщв: Г. Сковороди, М. Драгоманова, I. Франка,

С. Русово!, Г. Ващенка, В. Сухомлинського. Так, I. Приставська пише: "Важливими шд-валинами i для нас е концепщя нашого украшського фiлософа Григорiя Сковороди: а) основа свiту i справжньо! людини — духовнiсть; б) ус люди народжуються талановитими, але кожен талановитий по-своему; в) учитель повинен допомогти шзнати себе самого, бо тшьки так мож-на прийти до щастя i найефектившше служити народовi; г) головне — дух сродностц д) мiж небом i землею е таке Сонце, мiж тiлом та iнтелектом е Серце, мiж природою i людиною е Слово; Сонце, Серце, Слово генеруеться у Божому образц е) краща форма виховання — власний приклад" [8, 90].

Також важливо не втрачати цшне з колишнього храму науки, яка, на жаль, схожа сьогод-ш не на казкову принцесу, а на "голого короля", котрий "розгулюе державою у шатах новацш та шновацш".

Крiм того, ми впевнеш, що педагог ново! генераци мае "вщдавати" серце д^ям i сповщу-вати таю ще!: "Земна мудрiсть вчить: ти меш, я — тобь Небесна закликае: "роби добро i не че-кай за це винагороди"; Дух вчить бути шшим, нiж свiт; "Любiть ближнього"; "Що вщдав ти — те твое", "Усю свою вiчнiсть на Небi я буду творити Вам добро на землГ&; "Краса душi, краса любовi — найвища на землi краса", "Найвеличнiша творчiсть на землi — творення власного духу" тощо. Таю духовш прiоритети допоможуть сформувати майбутнього педагога справжтм професiоналом, висококультурною особистiстю.

Варто зазначити, що фшософське осмислення проблем культури мае спшьш вектори з но-вими парадигмами освгш - синергетичним пiдходом у педагопщ та педагогiкою жигтегворчостi. А. Пономаренко, зокрема, вказуе: "Для будь-яко! науки нашого часу провщною парадигмою е антропоцентрична — людинознавча, людиношзнавальна, людиноорiентована..." [7, 142-143].

Говорячи про цшшсш орiентири в освiтi, варто застерегти вщ прагматизму, рацiоналiзму, обожненого техшчного iнтелекту, бо голi науковi факти випотрошують внутрiшнiй свiт, а вщ-так i свiт зовшшнш постае у чорно-бiлому зображеннi. Антиотрутою проти ейфорil вiд "ratio" е

формування у майбутшх педагогiв ÎMyHÎTeTy проти iлюзiй, гшени життя, розвитку моральних норм. Досвщ роботи у вищiй школi переконуе, що ïï проблеми не виршить жоден iнновацiйний процес, зокрема Болонський. Викладачам, учителям варто наполегливо розвдавати мiфи, якi калiчать i студенев, i yчнiв; спростовувати шкiдливi думки, яю запрограмованi у свiдомостi молодих людей.

На нашу думку, гумашзащя i гумаштаризащя освiти повиннi бути iмyнiтетом, фактором протидп стосовно стереотипiзацiï мислення молодоï людини.

Вiд гyманiзацiï освiти багато в чому залежить iнтелектyально-творчий потенщал особис-тостi. Незацiкавленiсть у творчому навчанш, апатiя i застiй, яю панують у вищiй школi, охоп-люють i стyдентiв, i викладачiв. Ситyацiя в сyспiльствi така, що попит на культуру i освiченiсть знизився за останш роки ще бiльше. В зв&язку з цим особлива значущють повинна надаватися предметам гумаштарного циклу, зокрема педагогiцi, адже гумаштаризащя осв^и мае на мет духовне становлення особистостi, повертае людиш непрагматичнi цiнностi. Подолати силу ше-рцiï, повстати проти рутини нашого сощального буття зможе лише людина, для котро1& свiт людсько1& культури мае значення не менше, шж свiт життево-буденний. Будь-який професшно-навчальний заклад мае перетворитися на храм культури, бо без загальнокультурно1& тдготовки подалати кризу в освiтi неможливо.

Треба пам&ятати, що етшчною своерщнютю духовного свiтy схiдних слов&ян завжди було яскраво виражене емоцiйне, богословсько-гумаштарне начало на вiдмiнy вiд ращонального начала в розумовому устро1& захвдноевропейських народiв. Культ високо1& дyховностi, пильна увага до внутршнього свiтy людини, прюритет гyманiстичних iдеалiв над утилгарно-меркантильними цiнностями — це ri культурно-нацiональнi особливостi слов&янського мента-л^ету, якi повиннi бути збереженi у процес реформи сучасно1& системи освгги. Саме вони сфо-рмують загальну i професiйнy культуру майбутнього педагога.

Л1ТЕРАТУРА

1. Гессен С. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. Учебное пособие для вузов. — М.: Школа-Пресс, 1995. — 447 с.
2. Гончаренко С. Украшський педагопчний словник. — К.: Либвдь, 1997. — 376 с.
3. Грабовський С. Пролегомени до критики загально! педагопки // Генеза. — 1997. — № 5. — С. 104-105.
4. Лизанчук В. Завжди пам&ятай: ти — украшець. — Льв1в, 2001. — С. 256.
5. Мазур Л. Цшшст ор1ентири в освт та 1х вплив на умови виживання украшського етносу // Зб1р-ник наукових праць НД1 укра1нознавства. — Т.1У. — К., 2005. — С. 227-241.
6. ПШдласий I. Практична педагопка або три технолог11. — К., 2004. — С. 114-590.
7. Пономаренко А. Украшознавч1 напрями сучасно1 мовно1 осв1ти // Зб1рник наукових праць НД1 укра1нознавства. — Т.1У. — К., 2005. — С. 142-143.
8. Приставська I. Християнська мораль як основний зааб виховання сучасного поколшня // Зб1рник наукових праць НД1 укра1нознавства. — Т.1. — К., 2005. — С. 90.
Другие работы в данной теме: