Научтруд
Войти

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОГЕНЕЗУ, ПСИХОЛОГІЧНИХ ТА АНТРОПОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УКРАЇНЦІВ НА РУБЕЖІ ХІХ – ХХ СТ.

Научный труд разместил:
Deas
1 июля 2020
Автор: Хрящевська Л. М.

AGRICULTURAL SCIENCES

УДК 94(477)

Хрящевська Л.М.

кандидат iсторичних наук, доцент кафедри icmopii Миколтвський нацгональний унгверситет 1мен1

В.О. Сухомлинського, ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2611-0817 DOI: 10.24411/2520-6990-2020-11796 ТЕОРЕТИЧН1 П1ДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОГЕНЕЗУ, ПСИХОЛОГ1ЧНИХ ТА АНТРОПОЛОГ1ЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УКРА1НЦ1В НА РУБЕЖ1 Х1Х - ХХ СТ.

Hryashchevskaya L. M.

candidate of historical sciences, associate professor of department to history, Mykolaiv national university

to the name of V. O. Sukhomlynskoho ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2611-0817

THEORETICAL APPROACHES TO THE STUDY OF ETHNOGENESIS, PSYCHOLOGICAL AND ANTHROPOLOGICAL FEATURES OF UKRAINIANS AT THE BORDER OF THE XIX - XX

CENTURIES

Анотацш.

Розглянуто теоретичш тдходи видатних укратських вчених до вивчення етногенезу, психологiчних та антропологiчних особливостей укратського народу. Abstract.

Theoretical approaches of outstanding Ukrainian scientists to the study of ethnogenesis, psychological and anthropological features of the Ukrainian people are considered.

Ключовi слова: тенденци, етнологiчна наука, концепцiя, етногенез, еттчтсть, антропологiчнi та психологiчнi особливостi, ознаки, праця.

1
2 Одшею з найб№ш вагомих тенденцш розви-тку етнолопчно! науки у XIX ст. був li псний зв&язок з археолопею та стародавньою icTOpi™ на-pодiв свиу. Домшування еволюцюшстсько! концепций з И уявленням про пережитки давшх вipувань у духовнш культуpi традицшного суспшьства, при-зводило до того, що етнолопчш факти розгляда-лися насамперед як джерело шзнання вщдаленого минулого. Якравим проявом ще! тенденци розви-тку етнологп в Укрш&ш стали пpацi М. Костомарова, I. Нечуя-Левицького, М. Сумцова тощо. Треба за-значити, що не в уах етнологiв акцент на застосу-ваннi ретроспективного методу викликав захоп-лення. Так, О. Пипiн доршав cучаcнiй йому етног-рафп тим, що «вона кинулася в археологш, нiби сучасний побут заслуговуе на увагу тiльки тому, що вш становить iнтеpеc для археологи, а не просто тому, що вш важливий для нас як як сучасний на-родний побут. Дшшло до того, що етногpафiя, яка розроблялася у такому вигляд^ почала втрачати весь iнтеpеc для людей серйозних, яш, звicно, шукали у нш не самих лише слщв поклонiнню Перу-новЬ> [1].
3 Водночас, i сама археолопя у дpугiй поло-винi XIX ст. демонструвала прагнення якнайпс-шше зблизитися з етнологiчною наукою, що про-явилося, зокрема, у формуванш палеоетнолопч-ного напрямку доcлiджень. Поняття палеоетнологiя було запроваджене у науковий оби- на поч. 1860-х

рр. французьким природознавцем та археологом Г. Де Мортш&е на противагу тодашнш академiчнiй французьк1й археологи, що сприймалася здебшь-шого як галузь гстори мистецтва. Г. Де Мортiл&e, який активно пропагував застосування в археологи методiв природничих наук та еволюцюшстських пiдходiв, намагався розширити об&ект археолопч-ного дослiдження. У його розумшт палеоетнологiя сприймалася як етнографiя давшх сусшльств. Вихь дним принципом палеоетнологп було уявлення про первинну едшсть людини й природного середо-вища, самоорганiзацiю людей за 1хшми фiзичними властивостями, невпинний прогрес, який вивiв лю-дину з тваринного стану й перетворив на сошальну та культурну iстоту тощо.

4 Для впчизняно! науки друго! половини XIX ст. одшею iз найбiльш актуальних була проблема походження укра!нського народу, його етногенезу та соцюкультурних особливостей. З огляду на це, етнологи зосереджували свою увагу на ви-вченш етнопсихологiчних та антропологiчних особливостей укра!нського народу, а також на питанш само! природи етнiчностi та И юторичного корiння.
5 Шдвалини теоретичного осмислення проблем етшчносл були закладенi Миколою Костома-ровим у праш «Двi руськ1 народности), присвяченiй питанню взаемних стосунк1в украшшв та росiян, а також порiвняльному аналiзовi цих етнiчних груп.

У вступнш частинi до роботи М. Костомаров викла-дае теоретичнi положення, на яких побудована його робота. Вш, зокрема, зазначае, що народи один вщ одного вiдрiзняються насамперед культурними та антропологiчними властивостями, а саме зовшш-нiм виглядом, побутом, звичаями, способами гос-подарювання, мовленням. Однак усе це е лише зов-нiшнiми проявами того, що М. Костомаров називае духовною сутнютю народу. Самосввдомють народу, на думку дослвдника, виражена у лiтературнiй творчосл [2]. Наприкiнцi статтi М. Костомаров ро-бить важливу ремарку, пвдкреслюючи, що народ «довго й завжди зберiгае заповiтнi звички й власти-востi сво!х прабатьшв» [2]. Таким чином, у своему розумшш природи етнiчних явищ М. Костомаров стояв загалом на позицях представник1в романтизму, яш ключову роль выводили народному духовi, вираженому у словесности Однак украшський учений в цшому рацiонально дивився на народний дух, не вважаючи його чимось сталим i незмiнним. Так, М. Костомаров ввддае належне географiчним факторам, яш впливають на формування народiв та вщ-мiнностей мiж ними, контактам мiж народами й зо-внiшнiм запозиченням, а також фактору рiвня культурного розвитку народiв. За його поглядами, народи нижчi за рiвнем культурного розвитку ле-гше засвоюють елементи б№ш розвинено! куль-тури й швидше адаптуються до зовнiшнiх умов, змшюючись пiд !хшм впливом.

6 1де! М. Костомарова отримали подальший розвиток у працях видатного украшського ученого, одного з фундаторiв вичизняно! юторично! науки Володимира Антоновича, науковий свггогляд якого сформувався пiд впливом захвдноевропейського ра-цiоналiзму та позитивiзму [3, с. 85]. В. Ульяновсь-кий зазначае, що В. Антонович був послщовником еволюцiонiзму, що ввдбилося на його суспшьно-по-л1тичних поглядах [4, с. 14]. Iншi дослвдники тдк-реслюють, що у сво!х наукових працях В. Антонович широко застосовував iсторiографiчний шдхвд, який став для нього методом дослщжень: «Вчений не лише виступав популяризатором юторичних знань (редагував книги, антологи джерел з украш-сько! ютори, читав лекцп), а й в iсторiографiчних студiях, численних рецензiях пропагував пращ з минулого Украши, знайомив читачiв з творчими досягненнями досл1дник1в i тим самим залучав !х до юторп Вторично! науки» [5, с. 64]. В. Антонович широко застосовував регюнальний шдхвд у сво1х дослвдженнях. Ученого вважають фундатором юто-рично1 регiоналiстики, який велику увагу придшяв безпосередньому археологiчному, iсторичному й народознавчому досл1дженню бiльшостi юторико-географiчних земель Укра1ни [6]. Важко не погоди-тися з О. Юяном, який шдкреслюе, що залучення науково1 спадщини Антоновича в царинi вторично! географи поглиблюе перспективу аналiзу положень щодо украшсько1 етшчно1 iдентичностi в схщно-европейському iсторичному просторi.
7 На важливосп етнонацiонального аспекту праць Володимира Антоновича наголошуе В. Бшо-дд. На його думку, В. Антонович «дивився на юторiю ^зь призму етнологи ... Етноцентризм - осере-ддя етнонацiоналiзму Антоновича та його фшосо-фil гстори. Вш - фундатор методологи осягнення саме етнонацюнально1 iстоти iсторичних процесiв ^ на цiй основi, - бачення iсторil народу як етнона-цюнально1 iсторil. ... Один народ не може замшити iнший, в кожного свое мюце, своя мiсiя, призна-чення в органiзмi людства, своя вюь, словом - своя "провщна iдея нацil"» [7].
8 Власне етнолопчнш проблематицi присвя-чена праця В. Антоновича «Три нацюнальш типи народнi», яка була видана тд псевдонiмом Низенко у львiвському щорiчнику «Правда» за 1888 р. Дана праця присвячена порiвняльнiй характеристик ук-раlнцiв (русинiв), поляков та роаян (москалiв). В. Антонович одним iз перших серед украхнських дослвднишв звернувся до теоретичних проблем ет-нiчностi. Вiдповiдно до стану розвитку тогочасно1 етнологiчноl науки, досл1дник не вщокремлював поняття «етнос» та «нащя». В iншiй сво1й роботi В. Антонович розрiзняе державно-нацiональне та етнографiчне розумiння нацil. Перше притаманне французько-росшськш традицil, зг1дно яко1 «наро-дшсть - це те, що складае державу». З етнографiчноl ж точки зору, нащя й нащональшсть «виробля-еться самою природою, а не державою» [8].
9 Володимир Антонович розглядае нацiю як групу людей, «рщних i близьких мiж собою», за сумою прикмет, якими одна група людностi вiдрiзня-еться ввд цiлого ряду iнших груп. Такими прикме-тами В. Антонович вважае «натуру, хист, вдачу, до-теп, вдатнють, темперамент». При цьому вiн в1дкидае важливiсть мови як фактору нащонально1 iдентичностi, адже <а давнiше були, i тепер есть наци з такою безталанною iсторiею, що власну мову стратили i переняли чужу, а проте, нацiональнiсть свою задержали та все почувають себе i вважають за нарщ цiлком окремий вiд шших» [9].
10 Оригiнальнiсть тдходу В. Антоновича про-явилася у тому, що вш вiдрiзняе п характернi нацЦ", як1 е вродженими, а також тi, що «з&явилися i виро-сли на грунп перших не самi по соб^ а вироблено !х iсторiею наци, и культурою i iсторичним вихо-ванням». Далi, порiвнюючи у робоп украíнцiв, поляков та роаян, В. Антонович визнае !хню належ-нiсть до макроетнiчноí спiльноти слов&ян, однак зазначае, що «ввд впливу i примусу всяких обставин -географiчних, iсторичних i шших, вони так порiз-нились мiж собою, що тепер мають б№ше рiзного, свого власного, ан1ж схожого, однакового, спшь-ного».
11 До вроджених рис нацil дослiдник ввдшс ан-тропологiчнi ознаки, так1 як довжина черепу, бу-дова тулубу, пiгментацiя тощо. В. Антоновичу був доступний обмежений порiвняльний матерiал: лише калька робiт польських та шмецьких авторiв, присвячених фiзичнiй антропологil украшщв та поляков. Стосовно росшського матерiалу дослiдник зауважуе, що роаяни «над своею антропологiею не турбуються ще доа».
12 Значно бшьшу увагу Володимир Антонович придме тiй частинi етнологИ, «що працюе, аби вияснити функцiонування системи нервово1 якогонебудь народу, себто працюе над iнервацiею наро-дньою». Дослiдник подае характеристику трьох на-родiв, яких вiн аналiзуе. Так, за його спостережен-нями, росiянам притаманний флегматичний темперамент, не чутливий до зовнiшнiх подразнишв. Це визначае рiзкiсть, прямоту i «грубiянство» у спшку-ваннi представнишв цього етносу, практичнiсть, схильнiсть до насильства, авторитарш тенденци у суспшьних ввдносинах, незаперечне слiдування авторитетам, дрiб&язковiсть у питаниях релшйно1 об-рядовостi, безкомпромiснiсть у полiтичних погля-дах, хист до природничих та техшчних наук. Поляки, на думку В. Антоновича, виступають ноаями сангвiнiчного темпераменту, дуже чутливого до зо-внiшнiх вражень. Полякам притаманне намагання справити враження на оточуючих, перебiльшена люб&язнiсть у спiлкуваннi, конфлжтшсть у амей-них ввдносинах, аристократизм, релшйна нетерпи-мiсть, схильнiсть до абстрактно1 фшософи та юто-ри. Украшщ, за переконаннями В. Антоновича, належать до типу меланхолЫв. Вони схильш до л1ризму, уникання сiмейних конфлiктiв, замкнено-стi у сшлкуванш. Укра1нцям притаманне тяж1ння до демократизму та рiвноправ&я, правдивостi, ана-л1зу та скептицизму. Найбiльший хист украшщ де-монструють до гумаштарних наук: права, ютори культури, лггератури, полгшчно! економи тощо.
13 Звертаючись до аналiзу мистецтва трьох на-родiв, В. Антонович вважае його вторинним. Поль-ськ1 архитектура та живопис, на його думку, не ввд-рiзняються вiд зах1дноевропейських. У росшському мистецтвi сполучаються насамперед европейсьш, азiйськi та фiнськi впливи. Украшське ж мистец-тво, хоч i сформувалося на вiзантiйському грунтi, але виробило свiй унiкальний стиль, з притаманною йому широкою фантазiею, л1ричшстю та виваже-ним смаком. Привертае увагу характеристика, яку В. Антонович дае народним танцям: якщо польськ1 танщ мають военне або релiгiйне походження, то украíнськi «трохи не вс любовного виходу». Сто-совно ж росшських, В. Антонович пише, що «спра-вдi це не танщ, а всяш викрутаси, зовсiм в№ш i як1 завгодно».
14 Завершуе свою роботу В. Антонович аналь зом етичних iмперативiв трьох народiв. На його думку, «украшець вважае за етичне все те, що справедливо. У великоруса виступний етичний пункт сила; вiн попереду усього звертае увагу на те, чи факт дужий, чи не дужий. У поляков виступний пункт - приемтсть, любгсть: коли який-небудь факт приемний - вiн повинен бути, а прикрий - не повинен».
15 В цшому, слад зазначити, що праця В. Антоновича «Три нацюнальш типи народш» е радше пу-бл1цистичним твором, у якому вiдбилися власнi ет-шчш преференци автора. Чiтко простежуеться вплив робiт М. Костомарова, до аналiзу яких В. Антонович звертався як юторюграф [10]. Водночас, у данш працi простежуеться цiлiсна концепщя етно-логiчних поглядiв В. Б. Антоновича. Вважаючи наци природним, споконвiчним або принаймнi дуже давшм явищем, В. Антонович водночас наполягав

на тому, що визначальним чинником 1&хнього розвитку е юторичний процес. У цьому простежуеться вплив на погляди дослвдника пануючо1 на той час концепци еволюцiонiзму. Разом i3 тим, учений на-дае суттево1 ваги зовнiшнiм впливам та етнокульту-рним контактам, а також в цшому наполягае на ут-кальному шляху кожно1 етнонацiональноï стль-ноти. В цьому принципова ввдмшшсть його поглядiв вiд концепцiï еволюцюшзму. Особливiстю поглядiв В. Антоновича е його стверджування пси-хологiчноï природи нацiï, визначального впливу на-цюнального характеру. Згодом в украïнськiй юторь ографiï iдея психологiчноï природи наци була най-бiльш плiдно розвинена у 20-п рр. XX ст. В. Старосольським. Останнiй на ввдмшу вiд В. Антоновича бачив основу наци в стихшнш вол^ спiль-ностi iнтересiв та шеях, а не в об&ективних ознаках, таких як ментальнють чи антрополопчш особливо-стi [11].

16 Особливе мiсце серед дослiджень теоретич-них питань етнологи в украшськш наущ займае Михайло Драгоманов, до фольклористичних праць якого ми зверталися вище. Сам себе М. Драгоманов ввдносив до «космополiтичного, порiвняльного на-прямку» в науцi, до якого, на його думку, науковi кола патрютично налаштовано1& укра1&нсько1& iнтелi-генцiï ставилися вороже. У свою чергу, М. Драгоманов закликав украшських дослшнишв ширше звертатися до порiвняння вторичного шляху фор-мування укра1&нського народу та його культури з ш-шими народами Свропи та свггу, а також викорис-товувати здобутки новггаьо1& европейсько1& iсторiог-рафй&: «украшське письменство й наука про Украшу мусять перш усього обновитись, приставши до тих методiв i напрямк1в, котрi тепер творять силу письменського й наукового руху в £врош й Америцi ... Мiж iншим, украïнолюбцi мусять вийти з того вузького й поверхового нащональства, котре в Gвропi втратило смисл тсля 1848 р. З цього зовам не слщуе, щоб вони мусили зректись свое1& при-хильностi до Укрaïни, до ïï нацй& або й заходiв ввд-шукати дiйснi нaцiонaльнi ознаки в ютори й сучас-ностi украшського народу. Напроти, прихильнiсть до свое1& кра1&ни й народу тiльки виграе, коли вона очиститься вiд старозаконно1& ненaвистi до чужих i освггаться свiтлом вселюдського спрямування до поступу. Наука ж про свою нацюнальшсть стане на мiцний грунт, коли всесвггаш порiвнявчий метод встерегатиме дослiдувaчiв в1д скорих i поверхов-них виводiв, як1 робили стaрi нащоналюти» [12]. До остaннiх М. Драгоманов вшносить М. Костомарова як автора пращ «Двi руськ1 нaродностi». Об&ектом критики дослвдника виступають нaуковi погляди В. Антоновича, П. Житецького та шших украшофь лiв, згiдно з якими нaцiя та нaроднiсть мають визна-чатися за певними сталими й незмiнними мовно-ку-льтурними або антрополопчними ознаками.
17 Основна думка М. Драгоманова полягае у тому, що етшчна група не е стабуним утворенням, яке столiттями збертае незмiннi культурнi риси. Навпаки, вона постшно змiнюеться пiд зовнiшнiми впливами втрачаючи стaрi елементи й здобуваючи новi. В остaннiй глaвi свое1& публiцистичноï прaцi

«C@yL@qyiym-J©yrMaL»#12îâ4),2©2© / AGRICULTURAL SCIENCES

«Чудацьк думки про украшську нацюнальну справу» М. Драгоманов послщовно критикуе кон-цепцш сталих «нацюнальних святощ1в». За погля-дами М. Драгоманова, концепшя незмшних нацю-нальних ознак е хибною, адже народ сам зм1нюе ц ознаки вщповщно до сьогоденних потреб. Так, на-приклад, М. Драгоманов зазначае, що народний костюм виходить з ужитку, адже не вщповвдае сучас-ним гтетчним вимогам i потребам, особливо мь ського населения. Так само й прекрасн козацьш шсн1 йдуть у минуле й поступаються мюцем нов1т-ньому фольклору, який вщображае реалл часу. Через свою мшливють релтя також не може служити етшчно визначальним чинником, адже «одн з наших народовщв вважають за нашу народну в1ру правослаие, друп - ушю, трет - навиъ римський католицизм». Це ж стосуеться юл1анського календаря або кирилично! абетки, як1, на думку М. Драгоманова, лише гальмують розвиток украшшв як европейського народу, бо сприяють його !золяци. Особливу увагу М. Драгоманов придшяе мов1 яку вш називае найясшшою нацюнальною ознакою. Однак мова, на думку дослщника, е «не пан лю-дини, народу, а слуга його». Тому вона теж мае при-стосовуватися до новггшх потреб суспшьства, змь нюватися, максимально задовольняючи потреби суспшьства в освт [12, с. 112].

18 Доповнюе уявлення про погляди М. Драгоманова на етшчшсть його реценз1я з промовистою назвою «Науковий метод в етнографп», написана на працю галицького публщиста О. Стодольського «Етнограф1я Слов&янщини».
19 М. Драгоманов виступае проти стереотип-них тверджень та апрюрних висновшв, таких як на-приклад дишсть i нижчий р1вень розвитку фшо-уго-рських пор1вняно з1 слов&янськими, зшсовашсть одних народ1в зовшшшми впливами, на противагу етшчно! чистоти шших тощо. Дослвдник наполягае на тому, що науковий метод вимагае уникання го-лосл1вних тверджень, як1 часто суперечать реаль-ним фактам, а натомють будувати висновки треба виключно на основ! науково! аргументацп. Заслу-говуе на увагу скептицизм М. Драгоманова стосо-вно дослщжень психолопчних особливостей окре-мих народ1в. М. Драгоманов зазначае, що ще у середин! XIX ст. у Сврош панувала щея, зг1дно з якою «Бог, створюючи народи, дав кожному оабного духа. Який то був дух, - кождий нацюнальний муд-рець писав, що хот1в, - ввд чого виходило, що коли взяти наприклад старих, нав1ть досить учених кель-тоф1л1в, германоф1л1в, славянофшв, - то кожний з них записав у спешальш в1дм1ни свое! раси теж саме, що друп записали в сво! ... , а поряд 1з тим записав у сво! вщмши як раз противш тому, що су-ад записав його рас1 (наприклад, миролюбство, коли сус1д писав його соб1, а на те м1сце ставив за-борч1сть i т. д.)». Поступово европейський науковий загал д1йшов висновку, що наявн1сть тих чи ш-ших рис нацюнального характеру необх1дно нау-ково доводити. До того ж, зазначае М. Драгоманов, нац1ональний характер народ1в н1коли не був за-мкненим, але навпаки в1дкритим до зовшшшх запо-зичень [13].
20 Таким чином, погляди М. Драгоманова на етшчшсть також демонструють вплив на дослвд-ника концепцii дифузюшзму, яка надавала першо-рядно! ваги запозиченням та зовнiшнiм впливам. При цьому базовим свiтоглядним принципом для М. Драгоманова залишався еволюцiонiзм з його принципом постшного розвитку. Слад зазначити, що погляди Михайла Драгоманова на украшську етшчшсть та етшчш явища загалом не набули широкого поширення серед вiтчизняного наукового загалу.
21 Значно бшьшу популярнiсть мав шдхщ за яким кожна нашя або народнiсть становить спокон-вiчну iндивiдуальнiсть, надiлену особливими мов-ними, антрополопчними, культурними ознаками. Саме такий пiдхiд зустрiчаемо у в;домого украшсь-кого фiлолога К. Михальчука: «Кожна народшсть або нацiональнiсть, у вузькому сенсi цього слова, е вищою формою розвитку племiнних типiв людства - це свого роду похвдна культурна раса, яка являе собою органчне сполучення в одному цшому рiз-номанiтних iнколи племiнних властивостей людсь-ко! природи, як1 утворюють з певно! групи насе-лення ту чи iншу суспiльно-етнiчну iндивiдуаль-нiсть, яка вiдрiзняеться в1д шших таких iндивiдуальностей сукупнiстю властивих !й однiй особливостей фiзичноi природи, мови, характеру, темпераменту, побуту, понять, звича!в й рiзноманi-тних витворiв И розумово!, морально! й практично! творчосп» [14]. Сам К. Михальчук вважав визнача-льною рисою «суспiльно-етнiчно! iндивiдуально-стi» насамперед мову.
22 Аналопчних поглядiв дотримувалися й iншi дослвдники, як1 зверталися до теоретичних пи-тань етнiчностi на початку XX ст. Так, наприклад, С. Шелухин в однш зi сво!х науково-публщистич-них робiт проаналiзував характеристики, яш утворюють етнос (народнiсть). Вш зазначае, що народ-ностi характеризуються насамперед антрополопчними прикметами, яш вiдрiзняють !х одна в1д одно!. До цих прикмет вiн вщносить особливостi анатомi-чного та псих1чного (iнервацiя) складу населения. Мовнi особливосп народностей займають другоря-дне мкце, однак насправдi саме мова е головною етновизначальною характеристикою групи, без яко! народнiть «калiчиться духовно». «Питання про мову для народносп - се те ж саме, що питання про душу, життя, честь i моральну гiднiть окремо! лю-дини. Через те, що мова народносп - се найочевид-нiший i найяскравiший вираз !! й свiдок iснування й пдносл» - робить висновок досл1дник [15].
23 1нший погляд на природу етшчносп сфор-мульований у працях Федора Вовка, безумовно од-ше! з найбiльш значущих постатей в украшсьшй ет-нологii к1нця XIX - початку XX ст. Його численш праш з фiзично! антропологи, матерiальноi куль-тури та обрядовосп укра!нського народу в1дкрили нову сторшку у розвитку укра!нсько! науки. Багато з цих праць i доа залишаються актуальними. Так, на думку О. Таран, робота Ф. Вовка «Антрополоп-чш особливостi укра!нського народу» е головною заслугою Ф. Вовка перед украшською етнолопею,

«це його дослщження - перша та в окремих випад-ках неперевершена робота з украшського народо-знавства» [16]. Для розкриття теми нашого досль дження доробок Ф. Вовка мае особливе значения, адже серед уах украшських учених дослщжува-ного перюду вiн нaйтiснiше спiвробiтничaв з досль дницьким середовищем Зах1дно1& Свропи. На сього-днiшнiй день з&ясовано, що Ф. Вовк не пльки застосовував заруб1жш дослвдницьш методики, але й сам впливав на 1&х удосконалення.

Список використаних джерел

1. Пыпин А. Н. Как понимать этнографию? (посвящается «Дню») //Этнографическое обозрение. 1994. №4. С. 98.
2. Костомаров Н. Две русские народности // Основа. СПб., 1861. № 3. С. 33-80.
3. Напрняк О. Нариси з ютори украшознавства у Надшпрянськш Украш (остання чверть XIX ст. -1917 р.). K., 2007. 652 с.
4. Ульяновський В.1. Син Украши (Володимир Антонович: громадянин, вчений, людина) //Антонович В.Б. Моя споввдь. Вибрaнi iсторичнi та публiцистичнi твори. К.: Либщь, 1995. С. 14.
5. Юян О. I. Iсторiогрaфiчнi студй& В. Б. Антоновича // Проблеми ютори Укрaïни XIX - початку XX ст. 2006. № 11. С. 64-84.
6. Баженов Л. Володимир Антонович - один iз фундaторiв украшсько1& науково1& юторично1& регю-нaлiстики (до 100^ччя iз дня смертi визначного вченого) // Репональна iсторiя Украши: 36. наук. праць. 2008. Вип. 2. С. 215-222.
7. Бiлодiд В. Демократична нащя. В. Антонович про провщну етнонaцiонaльну iдею украшщв //

Проблеми теори ментальностi. К.: Наук. думка, 2006. С. 350-369.

8. Антонович В. Б. Про козацьш часи на УкраЫ К.: Дншро, 1991. 208 с.
9. Антонович В. Б. Три нацюнальш типи народш. Моя споввдь. Вибранi iсторичнi та публщистичш твори. К.: Либвдь, 1995. С. 90-101.
10. Антонович В. Б. Н. И. Костомаров как историк // Киевская старина. 1885. Кн. 5. С. XXVII -XXXIV.
11. Старосольський В.Й. Теор1я наци. Нью-Йорк: Наукове товариство iм. Т. Шевченка, 1998. 153с.
12. Драгоманов М. Чудацьш думки про украш-ську нащональну справу Друкарня Парти украшсь-ких соцiалiстiв-революцiонерiв, 1915. 124 с.
13. Драгоманов М. Науковий метод в етно-графи //Розвщки Михайла Драгоманова про украш-ську народну словеснiсть та письменство Т.Ш. /Укл.М.Павлик. Львiв:Наукове товариство iменi Шевченка, 1906. С. 121-122.
14. Михальчук К. Что такое малорусская (южнорусская) речь? //Киевская старина. 1899. Т.66. №8. Отд. 1. С. 181.
15. Шелухин С. Значення рщно1 мови для народносп й творчосп. К.: Вид -во «Украшський учитель», 1911. С. 1-2.
16. Таран О. Федiр Вовк - про мюце в ютори украшсько1 антропологи //Народна творчють та ет-нограф1я. № 2. 2007. С. 8.
тенденції етнологічна наука концепція етногенез етнічність антропологічні та психологічні особливості ознаки праця. tendencies ethnological science