Научтруд
Войти

Формування гуманістичної спрямованості особистості студентів педагогічних вищих навчальних закладів

Научный труд разместил:
Eduard
20 сентября 2020
Автор: Інна Ящук

переконання людини формуються в дитинствi, то одним з основних завдань, на нашу думку, яке постае перед учителем загальноосвиньо! школи, е виховання в учшв любовi i дбайливого ставлення до природи ще з дитинства. Сприйняття краси i неповторносл об&екпв природи допомагае розвивати так1 якосп особистостi, як життерадiснiсть та емоцшшсть, чуйнiсть та уважне ставлення до усього живого. В умовах зростання актуальносп проблем взаемодп людини i природи перед сучасною педагогiчною наукою та практикою постае чимало неввдкладних завдань, пов&язаних з необхiднiстю виховувати молоде поколшня у шанобливому ставленш до всього сущого, що споконв^ було властиво укра!нському народовi та виявляеться нинi можливим завдяки еколопчнш освiтi i вихованню за умов наступносп, к1нцевим результатом чого е формування екологiчно виховано! особистостi.

Л1ТЕРАТУРА

1. Афанасьев В. Г. Проблема целостности в философии и биологии. — М.: Мысль, 1964. — 416 с.
2. Державний стандарт базово! i повно! загально! середньо! освгти // Географiя та основи еконо]шки в школ1 — 2004. — № 2. — С. 2-7.
3. 1щенко Л. В. Наступшсть у еколопчному вихованнi старших дошкшьниюв i першокласникiв: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. — Одеса, 1997. — 17 с.
4. Коменский Я. А. Великая дидактика // Избранные педагогические сочинения. — М., 1995. — С. 161-637.
5. Король О. В. Формування еколопчно! культури учшв У-У1 клас1в у процеЫ вивчення штегрованого курсу «Навколишнш свгг»: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.03. — Суми, 1999. — 21 с.
6. Львов Ю. В. Преемственность педагогического руководства трудом учащихся: Дис. ... канд. пед. наук. — Л.: ЛДУ, 1989. — 226 с.
7. Педагогика / Под ред. М. Д. Ярмаченко. — М.: Педагогика, 1986. — 543 с.
8. Педагогическая энциклопедия / Под ред. И. А. Комарова — М.: Советская энциклопедия, 1968. — Т. 3. — 879 с.
9. Песталоцщ I. Вибраш твори / За ред. М. I. Гордiевського. — Одеса: Мрiя, 1998. — 597 с.
10. Советский энциклопедический словарь / Под ред. А. М. Прохорова. — М.: Советская энциклопедия, 1987. — 1600 с.
11. Сорокина А. И. Дошкольная педагогика. — М.: Учпедгиз,1961. — 340 с.
12. Струншкова Д. I. Наступшсть в ознайомленш дней з природою 6 i 7 роюв (в умовах дiяльностi навчально-виховного комплексу «школа - дитячий садок»): Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. — Черншщ, 2000. — 22 с.
13. Ушинский К. Д. Собрание сочинений. — М.: АПН РСФСР, 1948. — Т. 4. — 521 с.
14. Фшософський словник / За ред. В. I. Шинкарука. — К.: Головна редакцш УРЕ АН УРСР, 1973. — 600 с.
1нна ЯЩУК

ФОРМУВАННЯ ГУМАН1СТИЧНО1 СПРЯМОВАНОСТ1 ОСОБИСТОСТ1 СТУДЕНТ1В ПЕДАГОГ1ЧНИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАД1В

Стаття присвячена проблемi формування гуматстичноI спрямованостi особистостi студентiв — майбуттх педагогiв. Сконцентровано увагу на теоретичному аспектi проблемi.

За умов демократичного розвитку, перед Укра!ною постае проблема побудови сучасного громадянського суспшьства. За цих умов надзвичайно актуальною е проблема тдготовки вчителя, здатного вирiшувати завдання громадянського виховання.

Проблеми громадянського виховання молода ввдображеш в працях В. Андрущенка, I. Беха, М. Боришевського, О. Вишневського, О. Докуино!, Б. Кобзаря, В. Кременя, О. Ометун, В. Сухомлинського, О. Сухомлинсько!, К. Чорно! та ш.

Однак мшливють суспшьного буття зумовлюе необхiднiсть подальшого розгляду вказаних проблеми та вивчення основ цього процесу.

Важливими стосовно порушено! проблеми е пращ та дiяльнiсть В. Сухомлинського, який розробив теоретичнi i практичш засади, шляхи формування громадянськостi та громадянського виховання.

Основна мета громадянського виховання майбутшх вчителiв — розвивати в особистосп студент1в почуття любовi до свое!& Батьк1вщини, прагнення до миру, культури м1жнацюнальних

вiднocин, пpaвocвiдoмocтi, виxoвaння мopaльниx iдеaлiв, пpaцелюбнocтi, вмшня pеaлiзoвyвaти зaвдaння гpoмaдянcькoгo виxoвaння в nparamj нaвчaльнo-виxoвнoгo пpoцеcy. Реaлiзaцiя цж зaвдaнь мoжливa лише в yмoвax гyмaннoгo ocвiтньoгo cеpедoвищa. Отже, пpoблемa гpoмaдянcькoгo виxoвaння тicнo пoв&язaнa з пpoблемoю гyмaнiзaцiï виxoвaння, щo Mae cram фyндaментoм, як cтвеpджyвaв В. Сyxoмлинcький, гpoмaдянcькoгo виxoвaння yчнiвcькoï тa cтyдентcькoï мoлoдi [4].

Метою cmammi e yзaгaльнення iдей нayкoвцiв, педaгoгiв-пpaктикiв щoдo фopмyвaння гyмaнicтичнoï cпpямoвaнocтi oco6№TOc&ri cтyдентiв педaгoгiчниx вищиx нaвчaльниx зaклaдiв (ВНЗ).

Гyмaнiзм як фiлocoфcький ш^ям тa cycпiльний pyx cпpaвляe зшчний вплив нa cyчacний cвiт. Теpмiн «гyмaнiзм» yвiв в ^телекту^^^ г^лузь y 1822 p. нiмецький педaгoг Ф. Хiтxaммеp. Гyмaнiзм (вiд лaт. humanus) — це cвiтoгляднa cиcтемa, якa визнae пpaвo cyб&eктiв да cвoбoдy, щacтя, poзвитoк. Гyмaнiзм виcyвaeтьcя як кpитеpiй oцiнки дiяльнocтi деpжaви тa ïï coцiaльниx iнcтитyтiв да блaгo людини, a пpинципи piвнocтi, cпpaведливocтi, cпiвпpaцi, милocеpдя, любoвi пpoгoлoшye бaжaнoю нopмoю вiднocини мiж ними.

В icTOpiï педaгoгiчнoгo гyмaнiзмy cьoгoднi нayкoвцi виoкpемлюють т^и гoлoвнi вде1&, не пpийнятi дo шнця життeвoю пpaктикoю: iдея вiльнoгo poзвиткy, вдея людини не як зacoбy, a як мети; вдея пpиcтocyвaння отстеми ocвiти дo людини, a не давдаки. Haвкoлo ниx фopмyютьcя cyчacнi гyмaнicтичнo cпpямoвaнi aкcioлoгiчнi пocтyлaти, визнaчaючi цiннicнi opieнтиpи дocлiдження, щo вивчae icтopичнo-педaгoгiчний пpoцеc [10].

В лoгiцi теopетичнoгo дocлiдження звеpнемocя дo шняття «гyмaнiзaцiя». Гyмaнiзaцiя poзглядaeтьcя як cиcтемa, щo визнaчae людину вищoю цшшсгю, пiдтвеpджye пpaвo нa cвoбoдy, щacтя, poзвитoк, пpoяв здiбнocтей.

Уcвiдoмити гyмaнiзaцiю cyчacнoï ocвiти немoжливo без уявлення «яю^ей» гyмaнicтичнoгo пoтенцiaлy cycпiльcтвa, який cклaдaeтьcя з гyмaнicтичнoгo змicтy, цiннocтей cycmльcтвa, кyльтypи зaгaлoм i людини як пoтенцiйнoгo пpедcтaвникa цieï кyльтypи. Bизнaчaючи зaвдaння теopетичнoгo дocлiдження, для rnc пеpедyciм вaжливo виявити витоки тa xapaктеp cycпiльcтвa, яю голм, нa piвнi cиcтеми ocвiти, виздачили фiлocoфcьке пiдIpyнтя пpoцеcy гyмaнiзaцiï виxoвaння.

Ha нaшy думку, cyтнicть ^ore фенoменa виявилacь нa пеpеxpеcтi кiлькox змicтoвиx кoopдинaт. Hacaмпеpед, зa cвoïми цiльoвими функцшми гyмaнiзaцiя виxoвaння e фaктopoм гapмoнiйнoгo poзвиткy ocoбиcтocтi, збaгaчення ïï твopчoгo пoтенцiaлy, зpocтaння cyraocri cил тa здiбнocтей. 3a xapaктеpoм вoнa cтaнoвить пpoцеc, cпpямoвaний да poзвитoк ocoбиcтocтi як aктивнoгo cy6&era,a твopчoï пpaцi, пiзнaння, cпiлкyвaння. Гyмaнiзaцiя виxoвaння — це нaйвaжливiшa xapaктеpиcтикa cпocoбy життя виклaдaчiв i cтyдентiв.

Гyмaнiзaцiя вiднoшень e cиcтемoю coцiaльнo педaгoгiчнoï дiяльнocтi, cпpямoвaнoï нa виxoвaння людини. Гoлoвне — це ключoвий елемент нoвoгo педaгoгiчнoгo миcлення, щo змiнюe cyтнicть педaгoгiчнoгo пpoцеcy, внacлiдoк чoгo i виклaдaчi, i cтyденти cтaють cyб&eктaми poзвиткy cвoeï твopчoï iндивiдyaльнocтi. Оcнoвним змicтoм педaгoгiчнoгo ^o^cy cтae якicний poзвитoк ocoбиcтocтi [12].

Для cyчacнoгo, тaк звaнoгo нoвoгo гyмaнiзмy, ocoбливo визнaнoгo в доугш пoлoвинi ХХ cт., xapaктеpне плюpaлicтичне poзyмiння coцiaльнoï& пoбyдoви cycпiльcтвa тa людини як iндивiдyaльнocтi, кoтpa мae пpaвo нa iнтелектyaльнy тa екoнoмiчнy cвoбoдy, мopaльнy aвтoнoмiю, coцiaльнy cyвеpеннicть. Пpи цьoмy гyмaнicтичний пoгляд да людину не зaпеpечye, a пеpедбaчae нaявнicть y неï coцiaльнo-етичнoï iндивiдyaльнoï вiдпoвiдaльнocтi зa пpийнятi piшення. Ta^ y «Велитому тлyмaчнoмy cлoвникy cyчacнoï y^a^^rai.& мoви» гyмaнiзм визнaчaeтьcя як пpoгpеcивний pyx епoxи Biдpoдження, cпpямoвaний нa yтвеpдження мopaльниx пpaв людини да земне щacтя, чyттeвi paдoщi тa вiльний вияв ïï пpaгнень i бaжaнь; cтaвлення дo людини, пpoйняте тypбoтoю пpo ïï блaгo, пoвaгoю дo ïï гiднocтi; людян^^. В «фiлocoфcькoмy cлoвникy» гyмaнiзм тpaктyeтьcя як cyкyпнicть пoглядiв, щo вiдoбpaжaють пoвaгy гiднocтi тa пpaв людини, тypбoтy пpo блaгa людей, тa ïx вcебiчний poзвитoк, пpo cтвopення cпpиятливиx для людей yмoв cy^^rora життя. «Слoвник з етики» poзкpивae визнaчення гyмaнiзмy як пpинципy cвiтoглядy, в ocнoвi якoгo лежить впевненють y безмежнocтi мoжливocтей людини тa ïï здiбнocтей дo вдocкoнaлення, вимoги cвoбoди тa зaxиcтy гiднocтi oco6^TOcri, iдеï пpo пpaвa людини да щacтя i пpo те, щo зaдoвoлення ïï пoтpеб тa iнтеpеciв мae бути кiнцевoю метoю cycпiльcтвa.

Аналiз науково! лиератури показав, що у визначеннях поняття «гуманшсть» виокремлюють однi й ri ж компоненти: людянють, сшвпереживання, повага до гiдностi iншоï людини, прояв турботи, непримиреннiсть до зла. Все це можна вiднести до морaльно-психiчних властивостей особистосп, як1 виявляються в yсвiдомленомy стaвленнi до людини як вищоï цiнностi. Цi властивост проявляються i формуються в гaлyзi людських взаемостосунк1в, що можуть бути гуманними та негуманними. В гуманних стосунках вiдобрaжyються потреби особистосп, намагання бачити в людинi друга, жити для благ людини. Гуманне ставлення до людей визначае гyмaнiстичнy сутшсть особистост! Як яюсть особистосп гуманшсть формуеться в процесi взаемостосунк1в з iншими людьми. Вона розкриваеться в проявi доброзичливосп та дружби, в готовносп прийти на допомогу шшш людинi, в yвaзi до нец в рефлексiï — yмiннi зрозумгги iншy людину, поставити себе на мюце iншоï людини, в емфатичнш здiбностi до сп1вчуття; в толерантносп — терпiннi до чужих думок, вiри, поведшки.

Виховання гуманносп здшснюеться шляхом наближення особистосп до сусшльно-iсторичного досвiдy людства в процеа предметно-прaктичноï& дiяльностi та оволодiннi нормами сощально-етичних вiдношень i загальнолюдських гумашстичних взаемостосунк1в. Як зазначав А. Леонтьев, для оволодшня досягненнями людською культурою кожне поколiння мае здiйснити даяльшсть, aнaлогiчнy тш, яка стоггь за цим досягненням. Анaлiз дослiджень В. Андрущенка, I. Беха, М. Боришевського, О. Докyкiноï, В. Кременя, В. Сухомлинського, а також вивчення досвщу та педагопчт спостереження привели нас до висновку, що компонентами гуманносп можуть бути гyмaнiстичнa свiдомiсть та поведшка. Критерiями сформованосп гyмaнiстичноï сввдомосп ми видiлили — гyмaнiстичнi знання, гyмaнiстичнi трaдицiï, гyмaнiстичнi почуття. Гумашстичт знання та почуття е основою моральних переконань особистостi [16].

Аналз педагогично!& лiтерaтyри не дае чггкого визначення поняття «гумашзм» та «гуманшсть». Одн нayковцi розглядають гyмaнiзм як фактор виховання новоï людини, iншi — як моральну яюсть людини, трет1 — як зааб виховання гуманних стосунюв. В. Сухомлинський намагався розрiзнити зaзнaченi поняття, враховуючи, що гумашзм — це поняття щеолопчне, а гyмaннiсть — поняття не лише вдеолопчне, а й псимчне, оск1льки гyмaннiсть е однiею з рис спрямованост!

Гyмaнiстичний свiтогляд як узагальнена система поглядiв, iдеaлiв, в якш людина проявляе свое ставлення до навколишнього природного та сощального середовища, вибудовуеться навколо одного центру — людини. Якщо гyмaнiзм — це основа певних поглядш на свщ то саме людина е системотворчим фактором, ядром свиогляду. При цьому ïï ставлення передбачае не лише ощнку свiтy як об&ективноï реaльностi, а й оцiнкy свого мюця в нaвколишнiй дiйсностi, зв&язку з iншими людьми [6].

В поняття «гумашстичний свiтогляд» входить науковий компонент, тдкреслюючи необхiднiсть в навчальному зaклaдi iндивiдyaльного наукового накопичення ввд курсу до курсу з урахуванням вiкових особливостей студента достовiрних знань, юторико-художшх уявлень, а на старших курсах — оволодшня об&ективною картиною св^, розвитку у студент1в самостшного мислення, оперування науковими доведенными явищ, процесiв тощо.

Нами проaнaлiзовaнi пращ сучасних науковц1в, в яких висвилет фyнкцiï наукового гyмaнiстичного свiтоглядy: онтолопчну, aксiологiчнy, кyльтyрологiчнy, соц1альна сyтнiсть яких е основою для aнaлiзy типолопчних особливостей розвитку свiтоглядy особистост1. Самовиховання духовност1, громадянськост1, пaтрiотизмy, працелюбност1, уособлення сво1х потреб та iнтересiв з прогресивними традиц1ями минулого, з реaлiями життя, з yстремлiнням в майбутне. бажання чесно служити Вiтчизнi — все це головш склaдовi процесу розвитку гyмaнiстичного свiтоглядy [2].

Ми погоджуемося з концепцiею Р. Роговцевоï про розвиток свiтоглядy та щншсних орiентaцiй як системи узагальнених поглядiв особистостi на нaвколишнiй св^, природне та соцiaльне середовище, стшких переконань, вироблених людиною в дiяльностi та визначальних в ïï стосунках до свого мюця в суспшьств^ як1 вiдобрaжaють iдеaли, принципи, моральш та соцiaльнi цiнностi. Ця концепщя лежить в основi системи виховноï роботи педaгогiчного навчального закладу та основуеться на гумашстичних поглядах та щнностях — моральних, естетичних, сощальних, громадянських, екологiчних, в ix едноот, в оргaнiчних зв&язках з процесом професiйно-особистiсного розвитку студента, сприйняття ним культури, юторп, формyвaннi гyмaнiстичноï спрямованоот особистостi в процесi пiдготовки до професiйноï

дiяльностi. 1ндив^альний гуманiстичний свiтогляд студента, який стае ядром його особистосп, виступае регулятором його поведшки та дiяльностi [4].

Сутшсть процесу гуманiзацiï виховання студентiв в сучасному педагогiчному навчальному закладi передбачае формування внутрiшньоï свободи та самовыражения, функцiональноï спрямованостi, оволодшня способами життедiяльностi; потребами майбутнiх спещалсттв в професiйнiй творчостi; особистiсному науково-теоретичному та професiйному зростаннi; необхiдиостi оволодшня студентами самоаналiзу як однiеï з умов саморозвитку, наявнiсть методики виховноï роботи, духовно-практичного аспекта, гуманiстичному характерi та способами життедiяльностi, запровадженням ïx в практику.

Гуманнiсть як моральний вдеал е вищим критерiем людяносп. Формування морального iдеалу — це по суп справи виховання гумашстично1& спрямованост людини, ïï цiлей, мотивiв, потреб, цiннiсниx орiентацiй, мотивацiйно-цiннiсного ставлення до своеï& дiяльностi. Пiд гумашстичною спрямованiстю ми розумiемо потребу особистосп в здiйсненнi добрих вчинк1в: бути чуйним, допомагати старшим, однокурсникам, любити людей такими, якими вони е, вмии спiвпереживати та радiти за досягнення iншиx.

Сутнiсть гуманiстичноï спрямованосп особистосп визначаеться психолого-педагогiчними положеннями про визнання своерiдностi псиxiчного розвитку особистостi на тiй чи шшш стадiï, ïï псиxiчному заxистi в умовах навчання та виховання; про ввдповвдальну роль гуманiстично-орiентованого педагога як оргашзатора середовища для виховання творчо].& особистостi, самоцiнностi юнацтва як найважлившого етапу формування особистостi людини, можливосп безумовного позитивного прийняття молоддю вiри в своï здiбностi, щиростi у ввдносинах з нею (С. Виготський, С. Рубiнштейн, Д. Ельконiн, К. Роджерс). Акцентуючи на таких якостях особистосп, як творчiсть, моральна ввдповвдальшсть i працелюбнiсть у формуваннi гуманiстичноï спрямованостi студента педагогiчного ВНЗ, можна визначити поняття «гумашстична спрямованiсть особистосп». Щодо морального виховання воно розглядаеться як важливе цiлiсне утворення, яке складаеться з рiзноманiтниx за своï&м складом сили та волi забезпеченосп почуттiв, устремлiнь, потреб.

Поняття «спрямоватсть особистосп» практикуеться психологами як: «стшка домiнуюча система мотивiв, виникаюча в процеа життя та виховання, та тдчиняючи собi всi галузi жишедаяльносп людини» (Л. Божович), «результат виникнення домiнуючиx мотивiв, властивосп мотивацiйноï сфери» (М. Неймарк), «умова реалiзацiï& будь якого виду життедояльносп людини» (П. Якобсон), «глибинно особиспсне утворення, формування на основi комплексу мотивiв вузько особиспсного задоволення на пiдставi романтизму, гри» (С. Костюк). Як зазначав С. Рубшштейн, «еднiсть дiяльностi конкретно виступае як едтсть тих цшей, на як1 вона спрямована, та мотивш, з яких вона походить. Мотиви та цiлi дiяльностi як тако^ на вiдмiну вiд мотивш та цшей окремих дш, мають узагальнений часто iнтегрований характер, виражаючи загальну спрямованiсть особистостi, яка в дiяльностi не тшьки проявляеться, а й формуеться».

Формування гуманiстичноï& спрямованосп особистосп студента педагогичного ВНЗ передбачае: по-перше, iерарxiчну, багаторiвневу систему регуляцл поведiнки та дiяльностi майбутнього педагога та ïï централiзацiю, по-друге, протиставлення вищого рiвия розвитку мотивацiйно-цiннiсного ставлення до дiяльностi в професiйнiй дiяльностi стиxiйно формуючим, iмпульсивним впливом потребам, штересам, як1 починають бути вже не як внутрiшне вiдношения до особистосп людини, а радше як зовшшне, хоча i належать iïï. При цьому необxiдно враховувати те, що джерелом розвитку особистост1 е боротьба мгж тенденцiями приваблення та обов&язковосп (С. Рубiнштейн). Кожний стутнь соцiального та професiйного ставлення майбутнього педагога характеризуеться особливим рiвнем обов&язкового та бажаного.

Необxiдно зауважити, що з появою необхвдного рiвия розвитку мотивацшно-цшшсного ставлення особистостi до освiтньоï дiяльностi створюються новi можливостi до цiлеспрямованоï дiяльностi з формування гуманiстичноï& спрямованостi особистiсного майбутнього спецiалiста. Будь яка ефективна виховна робота, зазначав С. Рубшштейн, мае внутршню умову — власну моральну дiяльнiсть вихованця [10].

Ми визначили тiльки основш системотворчi якостi особистостi — творчють, моральну вiдповiдальнiсть, працелюбнiсть, визначаючi гумашстичну спрямованiсть майбутнього спецiалiста (потреби, штереси, переконання, установки та систему цшностей).

Творчють — це даяльнютъ, яка породжуе щось якюно нове та вiдрiзняетъся новизною, оригшальтстю та сyспiльно-iсторичною yнiкaльнiстю. Творчють специфiчнa для людини, оскшьки завжди передбачае творця — суб&екта творчоï& дальность Творчий готенцал майбутнього вчителя становить штегральну еднiстъ цiннiсниx орiентaцiй особистосп, ïï знань, здабностей, яю характеризують потенцiйнi можливосп людини в удосконаленн своеï професiйноï& дальносп, перетворент себе та нaвколишньоï& дшсносп. Компонентами якосп е: професшно-творча спрямовaнiстъ, володшня дослвдницькими вмiннями та навичками; вмшня здшснювати кер1вництво творчою дiяльнiстю спещалств; зв&язок вшьного часу з самоосвиою iнiцiaтивнiстъ; спостережливiстъ.

Позитивне ставлення до пращ складаеться на пiдстaвi едносп емоцiйноï та рaцiонaльноï оцiнки своеï прaцi та вiдчyвaеться самими студентами як бажання проявити себе, випробувати влaснi сили при виконaннi ново^ бiльш склaдноï роботи.

Прaцелюбнiсть визначаеться як якють, що виражаеться в стшкому позитивному стaвленнi студента до виду пращ. Вона формуеться в процеа дiяльностi студента та проявляеться в його бaжaннi розпочати професшну дiяльнiсть, наполегливосп при ïï виконанш, доведеннi справи до к1нця, намаганш до набуття нових трудових навичок, самостшносп, бережному стaвленнi до пращ. Реaлiзyеться цей процес в практичнш дiяльностi, де вiдбyвaеться вияв i становлення його iндивiдyaльностi в едносп трьох рiвнiв — псиxофiзiологiчного, псиxiчного та особистiсного, що визначають стиль дiяльностi. Компоненти прaцелюбностi формуються в процес дiяльностi, мають безпосереднiй зв&язок з уйма перерахованими рiвнями iндивiдyaльностi та основними одиницями дiяльностi: потребами, мотивами, дiями, оперaцiями.

Трудова спрямованють як соцiaльно обумовлене знання особистосп змюту виконyвaноï робити, зв&язк1в та ввдношень, що виникають у виробничому процесi в умовах школи, способiв вирiшення професiйниx завдань, е складним iнтегрaльною освiтою. Вона включае таи компоненти: усввдомлення знaчyщостi прaцi, усввдомлення ïï цiнностi та розyмiння ïï завдань; готовнють до реaлiзaцiï професшних завдань, прагнення до набуття та удосконалення трудових yмiнь; сaмостiйнiсть та творчють в дiяльностi, вiдповiдaльнiсть за якють ïï виконання [8].

Операщйно-технолопчна готовнiсть до професiйноï дiяльностi, яка проявляеться в зовшшшх значимих якостях, забезпечуючи устшне виконання зaдyмiв. Це: професшне мислення (aнaлiтичнi, гносеологiчнi, змютовно пошyковi, прогностичнi, дослiдницькi, iнформaцiйнi, конструктивна мобiлiзaцiйнi, орiентaцiй нi yмiння та навички); оргaнiзaторськi та комyнiкaтивнi здiбностi; прагнення до вивчення, оволодiння теоретичними та практичними основами наук; мобшзащя зусиль на оволодшня мaйстернiстю; керiвництво собою у вирiшеннi професiйниx завдань; самоощнка та самоконтроль у професшнш дiяльностi.

Мiж компонентами гyмaнiстичноï спрямованосп встановлюються склaднi зв&язки та залежносп. Як1сть значущих зв&язк1в залежать ввд характеру педaгогiчного процесу в педагопчному ВНЗ. Вирiшaльне значення при цьому мае гyмaнiзaцiя виховання та освии, що передбачае орiентaцiю педaгогiчного процесу на формування людини. Використання рiзниx вaрiaнтiв збагачуе можливост1 системи виxовноï системи роботи в цiлiсномy педагопчному процеа щодо формування гyмaнiстичноï спрямованосп особистостi з високим творчим потенщалом, з високою трудовою aктивнiстю.

Л1ТЕРАТУРА

1. Алексюк А. М. Педагопка вищо1 освiти Укра1ни. Iсторiя, теорiя: Пiдрyчник. — К.: Либiдъ, 1998.
2. Бех I. Д. Виховання особистосп: У 2 кн. Кн.. 1. Особислсно орiентовaний шдхвд: Теоретикотеxнологiчнi засади . — К.: Либвдь, 2003.
3. Гончаренко С. У. Укра1нський педaгогiчний словник. — К.: Либвдь, 1997.
4. Дьюи Дж. Психология и педагогика мышления / Пер. с англ. Никольской Н.М.; Под ред.

Виноградова Н. Д. — М.: Совершенство, 1997.

5. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес i псиxiчний розвиток особистосп / Упор.

В. В. Андрiевськa, Г. О. Балл, О. Т. Губко, О. В. Проскура; тд ред. Л. М. Проколiенко. — К.:

Радянська школа, 1989.

6. Зязюн I. А., Сагач Г. М., Краса педагопчно1 дп: Навч. пошбник. — К.: АПН Украши, 1997.
7. Кон И. С. Психология ранней юности: Книга для учителя. — М.: Просвещение, 1989.
8. Куевда В. Т. Традицшшсть як спомб буття людини. К., 1998.
9. Моделi гармошзацп нацiональних i мiжнародних стандарта освгги у контекстi Болонського процесу // Матерiали М!жнародного семiнару 27-28 травня 2004 року, проведеного у Львшському нацiональному унiверситетi ш. 1вана Франка . — Львiв: Лпопис, 2004.
10. Платонов К. К. Структура и развитие личности. / Под ред. А.Д.Глоточкина. — М.: Наука, 1986.
11. Психолопя: Пвдручник / За ред. Ю. Л. Трофiмова. — 3-е вид. — К.: Либвдь, 2001.
12. Пехота О. М. Професшна iндивiдуальнiсть майбутнього вчителя // Педагопка i психологш. — 1994. — № 4.
13. Сухомлинский В. А. Избранные произведения: В 3 т. — М., 1981.
14. Сисоева С. О., Поясок Т. Б. Психолопя та педагопка: Шдручник для студенпв вищих навчальних закладiв непедагогiчного профшю. — К.: Мiленiум, 2005.
15. Фролов И. Т. О человеке и гуманизме. — М.: Политиздат, 1989.
16. Фролов И. Т. Социология и этика познания жизни и человека / Пути интеграции биологического и социогуманитарного знания. — М.: Наука, 1984.

Надш ДУДНИК

ДРАМАТИЧН1 ТВОРИ А. ЛОТОЦЬКОГО ЯК ЗАС1Б ПАТР1ОТИЧНОГО

ВИХОВАННЯ УЧН1В

У статтi показано вплив на патрiотичне виховання i формування особистостi учня окремих драматичних творiв А. Лотоцького. Зазначено, що на^онально-виховний потенщал творчог спадщини письменника всебiчно впливае на духовний розвиток дтей, зумовлюе в них позитивш емоци, вiдповiдаe ¡хтм ттересам.

Завданням укра!нсько! педагопчно! науки на початку нитшнього тисячолитя е вдосконалення змюту, форм i методв виховання тдростаючого поколшня, здатного забезпечити устх державного будiвництва i вихвд Укра!ни на свiтовий рiвень. Молода Укра!нська держава повинна створити всi умови для виховання сво!х громадян. Духовно й матерiально багату, процвiтаючу незалежну Укра!ну збудують лише и патрiоти, об&еднат нацiональною щеею.

У зв&язку з цим важливим i невiдкладним завданням нацюнально! системи освии е виховання справжнього громадянина i патрiота рвдно! землi [1, 15]. Його концептуальне осмислення воображено, зокрема, у творчому доробку А. Волошина, М. Галущинського, М. Свшана, I. Ющишина та iнших представнишв укра!нсько! педагопчно! думки перших десятилт ХХ ст. Проблемою виховання, вважали вони, е створення нового грунту тд виховання — укра!нсько! нацюнально! вде!, що покликана стати «новою релшею», джерелом виховання iдеалу укра!нця, котрий повинен реалiзувати силу, правду, волю народу. 1дея суверенностi Укра!ни змiстила акценти в змiстi виховання ввд глибоко! релiгiйностi (i тотожних з нею iдеалiв правди й добра) до нацюнально! сввдомосп.

Серед укра!нських педагога i письменнишв цього перюду чiльне мiсце займае Анпн Львович Лотоцький (1881-1949). Його виховш вде! у контекстi культурно-освiтнього руху першо! половини ХХ ст. в Укра!ш, участь у просвiтницьких, культурних заходах «Молодо! Сiчi», виданнi часопиив, написаннi творiв для дiтей тощо заслуговують на увагу в сучаснш педагогiчнiй практицi укра!нсько! школи.

Важливють вивчення творчостi педагогiв i культурно-освишх дiячiв засвiдчуе вихiд у сви двотомного навчального посiбника «Укра!нська педагопка в персоналiях» за редакцiею О. Сухомлинсько!. В цiй працi висвилено життевий i творчий шлях 166 педагопв. Однак, на жаль, постать педагога i письменника А. Лотоцького у цьому виданш не висвмюеться. Фактично поза увагою дослiдникiв юторп педагогiки залишаеться його внесок у розвиток теори i практики нацюнально! освии. Окремi аспекти просвiтницько! дiяльностi А. Лотоцького та змiсту його творiв частково розкрито у працях В. Качкана, М. Комаринця, Р. Коритка, Б. Якимовича. Ступiнь вивченосп дослiджувано! теми незначний, хоча життя вимагае !! наукового аналiзу. С вс пiдстави вважати актуальною юторико-педагопчною проблемою розгляд педагогiчного i лтаратурного доробку, художнiх творiв для дией, публiцистичних виступiв, громадсько-просвiтницько! роботи А. Лотоцького.

Мета статтi — розкрити змют драматичних творiв для дией А. Лотоцького, !х вплив на патрютичне виховання i формування особистосп.

Другие работы в данной теме: