Научтруд
Войти

Лавреаты руськой премії. Пудкарпатська Русь

Научный труд разместил:
Mavetius
30 мая 2020
Автор: указан в статье

ЛАВРЕАТЫ РУСЬКОЙ ПРЕМІЇ. ПІДКАРПАТСЬКА РУСЬ

Якось се так стало, же у недавнуй теперішности як совєтськьій чоловік, и у добрум и у пудлїйшум смьслї того понятя, я рокы а рокы не удперав, а сїм-там и активно помагав пробам премовчати и змінити історію Пудкарпатськой Руси и єї коршных жителюв. Сяка моя и не лем моя позіція привела ид тому, же днесь туй трафили на границю занику русинськый и руськый языкы, не маюча пары култура невеликого уникатного сообщества в центрї Европы. За рокы новійшой історії из Закарпатя масово удыйшли Жиды, Мадяре, Русы, Нїмцї. Пудкар-патські Русины вмісто признаня, слободы и културной автономії достали росказ починити ся свщомыми Украйинцями. Вшиткі доґде єдно-го! Вмісто ядерного, традіційно многоязычного простору строит ся в шоры глота на єдну тварь. Секретарї новых обкомув и райкомув пуд-дано мелдуют началству о зворности єї рядув - моноліт, срый моноліт...

Неважно, же Пудкарпатська Русь не существує юрідично, она про-быват у сердцях многых тысяч людий, юй ладно и в віртуалнум про-сторї всесвітной сїти. Кедь людство журит ся за 1рупкы заникаючых туленюв авадь бузькув, та дако мусит ся постарати и о сохраненя заг-роженой културы. Про мене настав час даяк ся розраховати из дов-гом. Напримір, зорґанізовавши Руську премію.

Красного авґуста року 2005 сидїли за стулом у селї Буковцёво пуд полонинов дакулько бывателюв Пудкарпатськой Руси ай досудили: гроші на стул! А гроші уж туйкы! Иппен тото хосен приватных особ. Смутно лем, же дакотри люде готові давати гроші, айбо хочут убстати в анон-імности перед властями. Шкода, што маємо сесе «здобытя» новочас-ной Украйины. Айбо маю надїю, же у недалекуй будучности меценаші уже будут отворено горді на свою пудпору сёму проєкту.

Уж у децембрї на Сятого Николая в Ужго-родї была вручена перва Руська Премія. Иван Петровцій (http://www.premija-ru.eu/ petrovtsiy.htm ) - лавреат а творитель новочас-ного русинського языка зе слызами на очіх повів: «... Мав им чажкый рук. Тота награда - як лы^ свіжого воздуха, як кус солонины...котру так люблю. Світ ми ся зась вказує прекрасным!» -а уж читав из вдохновенієм свою «СШВАНКУ ЗА СОЛОНИНУ»:

Єден мій цімбор любить буженину,

А другый - шовдыря вареного с попром... Лем я май білше люблю солонину С цибульов, авать с чисноком.

Мій нянько страшно крумплі ківенує -Пичині, смажині, варині, вустяні...

Айбо мене нитко тым ни вчалує -Лем солонина любиться мині!

Моя жона росчехнеся за рыбу:

С ршы, ци с моря - вто йів, ги дора!

А я собі уріжу хліба скыбу,

А т тому - солонинчины дараб!..

Ци м дома, а ци піду на гостину,

Ни злакомлюся шойтом, токаном -Йой! як я люблю істи солонину С цибульов, авать с чисноком!

Бис хліба можу цшый динь пробыти,

Бис солонины ни буду й півння!

Тому м ни міх никого образити Паскунным словом: «Лепава свиня!».

Коли свиню перет Різдвом заріжуть,

Там солонины в перст, авать-у шук!

Посолю, на бантину ї завішу -

Най будиться.В шпор кладеме лем бук.

Якоє щастя зимньої годины Втяти дараб ис тоншого кінця:

Жовтинька кожиця на нашів солонині,

И руный пласт буженого мнясця.

А солонинчина така, ош онь ся світить: Кить хоч-та смаж,а хоч-та просто іш! Такої смачноты ниє на світі -Про вто блаженство словом ни вповіш!

Мій нянько любить крумплі, жонка - рыбу, Донька - токан с солоткым молоком.

А я ис півтиці уріжу скыбу И - ім с цибульов, авать с чисноком!

Про солонину співанки співаву,

Про солонину я кажу каскы.

На всьому світі иншого ни знаву,

Що мало бы такі мняккі смакы!

Так было вчора. Так ся впстало нині.

Так буде и в усьі далніші нні.

Бо докіть на свини є солонина,

Я нич ни вижу свинського в свині!

Айбо пише Петровцій не лем веселї русинські вершы. Реґуларно вухожуют у бесподобнуй русинськой наготї и звучат ёго ни на што не похожі шибанські эротычш ай політичні коломыйкы:

Пізно м сночи вичиряла,

Вдавила ня лашка,

Кой узнала м, ош милому Дала цїмборашка...

На свальбі удданичкы Указувуть гузичкы.

Айбо ни на всяку Мавуть хлопы дяку.

Приця така хуліґанська еротична тема інтересовала и учителя Пушкина Баркова и украйинського ґіґанта Котляревського и..., и..., и. Алем далша - то уж иншака кава:

ПРВВДЕНТ НА ШВСТАВКЫ

...Обы йзісти виликоє,

Треба го здробнити.

Кой ділилисьме Союз,

Вчивимся ділити.

Я - вкрайинськый прізідент -Йсю науку знаву,

И Вкрайинську империю Аццяк поділяву:

Украйину - украйинцям,

Крым лише - крымчанам,

Путкарпатя - русинам,

Галич - галичанам...

Аттаку дерзость уж мусай твердо покарат! За участь року 2008 у роботі и повну пудпору досудкув обидвох Європейських Русинських конґресув Служба безпеки Украйини доведла Ивана Петровція на выс-лех просто у Залу Славы уєнно з Солженщиным, Бродськым, Бродієм, Фенцикем, Ромжов. Йому и иншим русинськым патріотам інкримінують замах на територію ... тої землі, на якуй родили ся йіх прапрадіди, родичі, вони сами, єїх діти тай онуки. Туй у селї Осуй родив ся 22 мая 1945 р. Иван Юрієвич Петровцій. Вуходив школу туй в Илницї. Быв міхоношом, ненаученым роботником, банясом у Краснодонї, шофером, токарём. Служив у совєтськой армії у Дрездї. Вустудовав французсь-ку філолоґію на Ужгородськум універзітетї. Робив учителём у роднум селї, а потум - новинарём. Айбо не лем СБУ-КГБ робить дниська на Пудкарпатськуй Русі свою честовану роботу. Неудбыло ся судноє по-ступованя у дїлї оскорбеня Петровщём у вершах Презідента и Державных сімволув Украины... сесе я радый, же судї мали доста розуму и державанського мужества похоронити тото дїло. Айбо на послщный Новый Рук у майславных традиціях совєтськых часув прославив им ся Нацсполок писатилюв Украйины с Началникум Владимиром Явор-івським - сяточно пропустив зо своїх шорикув великого «сепаратисту» Русина Петровція! То є демокрація, най ня грум забє!

Другий Лавреат 2005 Владимир Савватчёвич Бедзир ( http://www.premija-ru.eu/bedzir.htm ) родив ся року 1957 в Ужгородї. Туй вустудовав из вузначенём математичну школу и фізичтій фа-култет. Быв небізувный - и зо школы, и з універз-ітета го вуказовали. Захватив ся театром и року 1981 «пушов за кулюы». Доучовав ся во ВГИ-Ку... Уд року 1985 у руськіх журналах зачали ся появляти афорізм! Власа Пошатаєва... В бабковых и дїточых театрах Твери, Барнаула, Уля-новська, Нерюнґрі были поставены пєсы «Зим-ня, зимня казка», «Хлопчиско-невидиско», «Ис-торія про курку, шо нимала сиринчу», «Двоє чижми - пара». Бедзир -лавреат конкурсув «Вся Волга», Тверь, 1993, «Золоте перо Росії», Москва, 1998, «Коронація слова», Кієв, 2005. Ёго нові Русы из хімер «Дабл-ю авать Двойник», «Держ капсу ширше»,«Діло зо многыма иксами», «Козья-ностра», «Фантазія про смичок без канифолї» обывают русь-кый світ перелома тысячолїтий и непознатого дотеперь руського языка... А так у ступаї великого Салтыкова-Щедрина:

Болт. Портрет из гунцутськуй повісти «Буг ни фраїр».

«...Сан Саныч Уболтаєв, циже Болт, сидїв понад водов и помывав фляшкы, фурт поправляючи сунучі ся долу окулярї. Сконцентровано

наповняв кажду - буль-буль-буль - никав, як фляшка захлыцкує ся, пак вупорожняв из неї воду, назад внимаючи тоту дивоту,што шавкає воздухом. Як людство доцабало до вунайденя скла, вун нияк раз не кап-чав. Акурат саму тоту метаморфозу, коли пісок, что скрипит пуд ногами, раз оберне ся на прозрачноє скло. Алем як ото, же прозрачноє, ге?..»

На празнычнум преміялнум вечуру Владимир Бедзир, котрий иппен вратив ся зо ставби, уповів: «Дякую! Теперь, ачей, годен буду напо-добнюючи Кафку имити ся до модерного романа "Котларня"... най лем ю, закляту, наладиме - и нараз за перо, циже, за компютер...»

Представляти Фелікса Давыдовича Кривина ( http://www.premija-m.eu/krivm.htm ), видав, и не мушу - ёго и туй у нас знают, и в Росії, и в Украйинї, и в Ізраелу. Дустав им вун премію за то, же уд року 1955 по 1998 жив в Ужгородї и туй такоооє вучинив... а щи за ёго бесщы из пу-стынёв Неґев, за сентімешьі и споминкы о Пуд-карпатськуй Руси у повіданях, куртых діалоґах, стисканях и вершах:

НЕОБЫВАНЫЙ ОСТРОВ. Главы из повісти «Пустыня сказала»

«...Поповідам ти, пустыне, за маленькый ва-рош на маленькуй ріцї, до котрой накрышили маленькых необываных островув. Ріка їх сануючи убтїкала, обы ся, варуй Боже, не втопили, хоть там и плытка вода. Надовколы зеленый варош, ци то зоступав из гор, ци ипен спинав ся горі, айбо так помалючкы, же видїло ся, гибы стояв фурт на містї. А быв там єден маленькый островик, акурат просто дома, што ся кличе Рафанда...-Красноє имня, -повіла пустыня.-Я бы такоє любила. Пустыня Рафанда. Красно, што? - Прошу тя, не скач ми до бесщы...»

СТИСКАНЯ великых дїл до мацїцькьіх.

Стисканя байкы

«Ворона закракала на вшиток воронячый ґаґор. Сыр вупав, а лишка го сцибрила. Де ю теперь найдеш? Напий ся за сыром воды. Што булше папулю ростваряш, то булше пропустиш».

Стисканя романа "Анна Каренина"

- Анцё, поїзд!..

Дашто мусим привести из припитных вінчув пана Кривина:

«.. .Дорогоє товаришство, приятелї, краяне и єднодумник^і! Не є ня межи вами, но вы доґде єдного єсьте в менї. И не лем в менї, али и в моюм бываню, в майбулшуй хыжи, за майбулшым столом, убкладеным из вшелиякыма стравами и питём. Не буду вас звідати, ко што буде пити,

бо всї будут пити вшитко и загощовати ся вшиткым. На таку далечину тото не пошкодит вашым жолудкам. А я правом ґаздьі голошу тост за вас, моих приятелюв и соратникув цілого мого довгого житя.

И признаю ся, же я за тото цїлоє житя ишов, не даючи собі з того справу, ид Руськуй премії. Щи и тогды, коли Александра Ґеґальчія не было на світі, я уже ишов ид премії імени Ґеґальчія. Перейшов им по-пиля премії Сталинськой, перепутовав коло Ленинськой, перескочив через премію Ленинського Комсомола из надї£в даколи, на самум схщлї віку, прошкынтати мимо Нобеловой, мимо, мимо, просто ид Руськой премії, котра уже маячила здалеку. Я дякую судьбі. А она ся ниячит, бо коли дякуют, та и наріканя перед дверьми. Дякую Ивану Серґеєви-чу Турґенєву, котрый повів, же кебы не русчина, впав бы до безнадїї, видячи што ся дїє на вутцюзнинї. Не бізувншй им, ци помогла бы му русчина при видї того, што дїє ся на вутцюзнинї днесь. Руська премія бы му помогла. И я бы ся єї зрюк на ёго хосен. Дякую ёму. Дякую Пушкину, Лермонтову, Толстою, котрі дали нам сесь прекрасный язык.

Я двигаю погарик за Пушкина, Лермонтова, Чехова, Толстоя и, прав-даж, за Александра Ґеґальчія, закладателя уддавна чеканой Руськой премії, котрый не санує часу и гроший на пуддержку руського языка и руськой літератури. Жівіо, Саша Ґеґальчій! Саша Пушкин велико бы Вас одобрив.

Наливаєме, цоркаєме ся, вупиваєме тай имаєме ся до закусок.»

Нараз повім майголовноє про далшого лавреа-та Василя Матолу: Поет... А дале пак додам: русинськый, вірншй, негамшный, спонтанный. Што се до награды, то вун казав: «Я страшезно розга-бованый... Така честь... Я лїпше буду читати сти-хы... Сеся премія сопротив мене - величезный аванс... Айбо я Русин, я буду робити... и вірую, же тото заслужу! »

Василь Павлович Савчинець ( http:// www.premija-ru.eu/matola.htm ) родився в селї Ива-новцї Мукачовського округа 10-го марця 1960. Русин. Учив ся в Ужгородськую техникумі електронной апаратуры. Робив інженером на Механичнуй Фабрицї, ведучым фахманом Межина-родного Торгового Дома «Ужгород», продіректором «ТОВ Автопобут», майстром «ВАТ Виробниче будівельне підприємство». Уд року 2005 артіста Закарпатського Народного Хору. Автор зборника «Пирші і не пуслідні сторінки». Участник фестівалув гумору «Словоблуд 2004» и «Вишневі усмішки 2006». Быв печатаный в областных періодиках. Женатый. Быват в Ужгородї. Має двоє дїтий, сына и дївку, што студу-ют на кієвськшх высшых школах.

Дустав им премію за вірность русинському языку и русинськуй ут-цюзнині, за книгу «Русинська иконка», за верш «Русинська загадка для діточок»:

Што такоє - на стовпі «Галя» ?

Угадай, брате муй, українцю Што такоє - у креденцу анцуг ?

Угадай, заклятый ты німцю.

Што такоє - шандарь і пендрик ?

Угадай ты, тченый мадяре.

Што такоє малинький погарчик ?

Угадай ты, мацкалю Іване Де в Мукачеві «Красна голка» ?

Най угадать словак і чех А поляк най мені отвітіть Ко такий є Валенса Лех ?

Де ся діла румуне границя ?

Што із Луга тече у Бичків Презідент із якої Державы На Говерлі пуд корча сів ?

Ко вгадав, тот зомнов щи ся бавіть !

Ко не знає - русина йзів!

Нашим далшым лавреатом став русинськый историк и умілствоз-натель, научнык и писатиль Иван Поп ( http://www.premija-ru.eu/ pop.htm ). Ун достав им премію за ядерну публицістичну «образову ґалерію» бывателюв віртуалной Пудкарпатськой Руси, за незломный боёвый дух, котрый му дозволив задумати и створити історичну и політичну бомбу - «Энщклопедто Пудкарпатськой Руси». Так-то став про украйинськый режим небезпечным «терористов» а побыва в еґзі-лу в Чехах у провінціалнум Хебу. Пече дале свої бомби - перебачте за фіґлі! - свої выбушш книги.

Пан Поп - наш первый «prisrefusee», уд премії ся удказав: «Я кабі-нетный научник и не потребую быти всягде рекламованый...» Мы, вшакже, вузнали, же така оцїна самого себе из реалностёв ся не зла-жує, ани не удвітує ёго подїлови на майновшуй русинськуй історії и літературї Пудкарпатськой Руси. Иван Иванович - завзятый и ущип-ливый полггичный борець, вузброєный острым, яко брытва руськым языком, у чум полегкы пересвідчит ся каждый, кедь лем прочитат истворені ним курті начеркы портретув: «...Дісціплинованый и право-вірный доцент-марксіста у минуту конаня комуністичного режіма раз-нараз оберне ся на проводного украинського націоналісту...» Не хотів бых, што бы вун рано встав на ту несправну ногу и штось написав про ня... не дай Буг!

Иван Ситарь ( http://www.premija-ru.eu/ sitar.htm ) достав им премію за сокотливоє, но и смілоє покушеня ся пересадити поезію Серґея Єсенина на родну землю Пудкарпатськой Руси. Десь-колись Ивана Деметеровича пуддюґли: «Што лем фурт бубнуєш за своє русинство? Ануж, ци погадав бы-сь собі, же-сь годен по-товмачити Єсенина по русинськы?» Сесе засяг-ло до живого, и вун имив ся до верша «Ты жива ль ещё, моя старушка?» и потовмачив «Ци жи-ві’сьте, мої любі мамко?» Як и руськый поет, Иван Ситарь вручат верш селянцї Аннї Васи-лёвш - своюй матери, што чекат сына вернути ся домю...

Письмо матери Ци живі&сьте, мої любі мамко?

Няньо як? Кланявуся йому!

Най над вашов хижков каждый рано Куряться з яловых дров дымы.

Пишуть ми, ож вам в ночи не спиться,

Пудлий сон вам давить душу знов.

Вам ся снить, ож з мене злі п&яниці В корчмі цідять в лавор з сирця кров.

Што за сны? За што вам ся покута?

Лем коби од них вас Господь спас.

Не такий я вже страшний планіта Бым умер не відівши всіх вас.

Я остався люблячов дітинов,

І навхтема думку мав єдну,

Про того як ви казали: «Сину,

При біді вертайся гет думу».

Я ся верну, мої любі мамко,

Як в яри розквітне старый сад.

Лем уже ня не зганяйте рано,

Як колись, як много літ назад.

Бо тото што вмерло - не збудити,

Што&м задумав - мало ся вдало.

Много бід і горя пережыти Мені без вас ся в світі довело.

І уже не вчіть ня ся молити,

Бо старому вертаня не є?

Я і так вас буду всіх любити Доки вічна тьма ня не пов&є.

І порвіть думок тяжких тых друтя Я вас прошу, мамко, знов і знов.

Не ходіть так часто на розпутя.

Вбы ся скорше стрітити зо мнов.

Не бануву, не реву, не кличу,

Вік мине, як з яблонь білий дым.

Старость зогне д& земли мої плечі,

Нигда вже не буду молодым.

Вже не так ми легко є на сирцю.

Осінь го кинула холодком,

И в краї березового ситцю Не кортить ня бігти босяком.

Дух вандровань, ты ми вже не милый,

Не розкриваш ты половінь уст.

Де ся діли молодость і сила,

Блиск очей і повінь добрых чуств.

І все менше в мене забаганок,

Ци я жив? Ци то лиш были сны?

Так гібим в яри десь понад рано На ружовому пробіг кони.

Листя мідь упасти мусить з клена,

Кто ся родив - тот дочекать смерти,

Будь навхтема ты благословенно,

Што прийшло одцвісти і умерти.

Пан Ситарь довгы роки выклада математику. Інтересно айбо, што його учениця Кристина Русин казала, што якраз на його лекціях вона порозуміла, што єсмь русинка!

Гуд 2008 був про Руську премію жуночый. Лавреатом стала знама поетка и єдна з шщативных представителёк руськой інтелигенції края Міла Марышева. Она достала м премію за чистосердечні сентімен-талні жуночі поезії, написані на бизьувнум руськум языку, за книги «Опеклина» и «Звізда над урвищим».

Міла Марышева (Людміла Павловна Бороді- т ‘

на - http://www.premija-ru.eu/marysheva.htm ) родила ся у Хмельницьку в родинї дохторув. Своє житя зйа- § зала из Ужгородськым універзітетом, де и днесь ро-быть доцентков кафедры руськой лггературы. Року 1987 у МДУ имнём Ломоносова у професора Б. Бугрова защитила дісертацію з проблем типирушньой руськуй драматургії. Часто видїти ї было ай на сценї театру. Пише верше, рецензує модерну літературу и театралні сцешровкы. Має дївку а двоє онукув...

Словка не скаже в простотї...

Из бисїди

Сентіменталні верше,

Неіроничні шорики,

-Кого вы мужете спасти

У час іронії немилосердной?

Простоє слово... Як вода,

Як неба край за краєм лісу...

И тулько капка лем єнна,

Оби м устати и воскреснути!

Скала над стежков лісовов!

Будь тихо. Не торкни. Як близько!

Тіня іронії твоєї

Над хмаркою душі небесной!

На Сятого Николая в Ужгородї у децембрї 2008 достала м премію таки Тамара Керча (http://www.premija-ru.eu/kerchat.htm). А то за по-прені фіґлі, веселі стванкы и фантастичні казкы, котрі написані смачной русинськой бисідой, за книги «Бобалькы из попрём» и «Было ци не было...», што вона не лем придумала и нам розказала айбо и намалё-вала.

Афоризмы

Кидь держава не йде до народа, народ йде до другої державы.

Депутат собі рад.

Давуть - бери, не давуть - пудмасти.

Екзістуву - значит жіву.

Чий хлїб їш, того и правду ріж.

Ко быв ого, тот став ого-го.

Печатаву долары США, Канады, Австралії и Украйины.

Патріотична

Упю собі, упю квасної водицї,

Такої не мавуть ани в Америцї!

Ой вы синї горы, Карпатськый муй краю,

Такої красоты неє ани в раю!

Послїдна співанка

Была я дївочка - перша удданиця!

А тепирь ми кажуть, же-м стара пяниця!

Бігала-м ид хлопцюм ци в хащу, ци в поле,

Дниська ледвы дрындам, бо ня всягды коле.

Ой любила-м хлопцю, а тепирька щи май!

Поцюлуву Митра, лем го, Йванку, тримай!

Тамара Керча - писатилька повна тайностї. Є знати лем, што родила ся она в романтицькум селї Гороцда, туй на Пудкарпатской Руси научила ся писати, малёвати и сміяти ся. И продовжує друкувати свої русинські книги. Докіл бирували ми лем спознати, што свую награду она прокоментовала так-то: «Ни є переходяча?!» Недавно наш спец-іалтій слщопыт Dr.Kapraly М^іу передав далшу інформацію:

«Бесїда на честованю Тамары Керчі 18 децембра 2008 р.

Буду куртый, не позеравучи на вшытку торжественость момента. Ґу сьому ня веде сама творчость днесь честовануй особы.

Інтеліґентность и умілська схопность пудкарпатськуй родачкы Тамари Керчі, котра паралелно з молоком матери опановала ї «сшськым», то єсть, родным русинськым языком, ховала ся межи книгами позна-того в Пудкарпатю естета Ивана Керчі, родного вутця, формовала ся и екзістує и надале у творчум тандемі з братом, 1горём Керчёв. Учила ся народностнуй толерантности и мудрости на многоязычных даколи вулицях Ужгорода.

Ниґда не писала велё Тамара, айбо все у ї немногичисленых и немногостраничных творох мысль доміновала на фонї мінімума формы, порувняй ї гаданкы, напримір. Ги и заповідав Антон Павлович Чехов, додам. Юбы на то моя воля, оддав бы-м Тамарі Керчі майвисшу літературну премію лем за єден тітул ї книгы мініатюр «Бобалькы з попрём» (1997). Ко мало знає за йсю русинську сакралну страву, похопить мою мысль.

Ниґда Тамара Керча не облікала медом написаноє слово, не хосно-вала гостру фабулу на потребу широкуй публикы, не шатовала за хоть яку цїну полюбити ся читателёви. Все была честна з собов, а значить, ниґда не обманёвала и своих почитателюв. Висока моралность и тяжка праца над каждым словом. Се умілськоє кредо Тамары Керчі! Май

булше тогды, кедь пише про майменшых: позерай ї книгу казок «Было ци не было. Казкы и гаданкы з ілустраціямы» (Ужгород, 2003; твор-чость на сторонах новинкы «Пудкарпатськый Русин»).

Ниґда не лізла межи люды, скорі наопак, уникала гучної публичности. Годно быти, же то хыба про наш час, айбо така вжек є Тамара Керча. Так собі думам, же и днесь межи нами не онь так комфортно себе чувствує пуд взглядами тулькых люды...

Йсю скромность юй мож перебачити. Як кажуть в Ужгородї, тельо бы было бщы... Лем най бы и надале, на радость доростлых и дїтей края, творила ги й дотеперь наша днешня геройка вечера - Тамара Керча. Порадуйме ся за неї, за йсю, яку велику, таку и скромну труже-ницю на полю модернуй русинськуй културы.»

«Руська премія» и дале буде проводити розслідуваня подробностёв житя лавреатув.

Наші ґерої доцїлє пребарз неєднакі. Єдинит їх, у главнум, най и невидима, айбо моцна зъязь из Пудкарпатськов Русёв. Ищи єдинит їх, мушу ся признати, што наш лавреат, на жаль... гроший дустане кусчок менше ги Нобелув. Айбо маєме перспективу! Позерайте майчаще, што новоє є на нашум сайту - http://www.premija-ru.eu

Александр ҐЕҐАЛЬЧІЙ

P.S. Йо! Мало не забув им! Року 2008 удїлили ми ищи єдну спец-іалну Антируську награду - «Гаті у солонині». Дустав им ї зна-мый русофоб - Мінистр Културы Украйины пан Віктор Вовкун. Є напросто иншакий ги другі - руськый язык клика: «собача мова». Лїк у сякум припадї, кыби быв, єден - час... вадь ищи му помуже «Руьска премія»?

Научтруд |