Научтруд
Войти

Формування мовленнєвої компетенції учнів старших класів як соціальне замовлення закладам нового типу

Научный труд разместил:
Kezar
20 сентября 2020
Автор: Оксана Пилищук

10. Сучасна укра!нська лiтературна мова: Шдручник / А. П. Грищенко, Л. I. Мацько, М. Я. Плющ та

ш. / За ред. А. П. Грищенка. — К.: Вища школа, 1997. — 493 с.

Оксана ПИЛИЩУК

ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННеВО1 КОМПЕТЕНЦП УЧН1В СТАРШИХ КЛАС1В ЯК СОЦ1АЛЬНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ЗАКЛАДАМ НОВОГО ТИПУ

У статтi визначено умови формування мовленневог компетенцИ учнiв та описано види мовленневог дiяльностi, гх застосування при формуванш мовленневог компетенцИ лiцеiстiв.

Школа вщграе важливу роль у формуванш нового сустльства. Серед основних завдань навчального закладу е не лише забезпечення систематично! освгга молодого поколшня, а й щдготовка людини до життя. Шкшьна освгга набувае докоршних змш у зв&язку ¿з змшою освггаьо! парадигми. Основш стратепчш напрямки оновлення шюльно! освгги, сформован в програмних документах розвитку освгга Укра!ни (Державнш нацюнальнш програм! «Освгга: Укра!на ХХ1-го столптя», «Нацюнальнш доктрин! розвитку освгга»), реал1зовуються в сучаснш школг

На сьогодш створено чимало освггаьо-виховних заклад!в, яю передбачають розвиток самодостатньо!, сощально активно! 1 корисно!, ф1зично здорово! творчо! особистост!, формують в учн!в готовн!сть до творчо! штелектуально! д!яльност!, розвивають зд1бносп ориг!нально, критично, швидко мислити ! вм!ння розробляти сво! !де!, втшювати !х у життя. Адже сустльство, що розвиваеться, потребуе осв!чених людей, котр! в!др!зняються моб!льн!стю, динам!змом, конструктивнютю, яким важливе не лише !х матер!альний добробут, а й сощально-економ!чне процв!тання держави.

Наше сьогодення зумовило появу р!зних тип!в загальноосв!тн!х заклад!в, що сприяють збереженню та розвитку штелектуального потенц!алу держави, формуванню висококультурно!, духовно п!днесено! ! творчо! особистост!, здатно! до самоврядування, самост!йного прийняття р!шень, вибору смислу життя. Специф!чною рисою д!яльност! цих заклад!в е шновацшна спрямован!сть. Саме !нновац!! !х творч!й неповторност! визначають ориг!нальн!сть таких титв навчальних заклад!в, як лщей, г!мназ!я, колег!ум.

Виникнення !нновац!йних навчальних заклад!в спричинило розвиток ф!лософсько!, культуролопчно! й психолого-педагог!чно! науки. Питання оргашзацп навчально-виховного процесу в закладах нового типу розглядались у роботах В. Алф!мова, О. Борисова, М. Босенко, О. Остапчука; формування творчо! особистост! — у дослщженнях С. Мартиненко, Р. Вайнола, В. Кисшьово!, А. Богуш, Г. Дщук; питання навчання укра!нсько! мови частково висвгшено у працях В. Мельничайка, М. Пентилюк, М. Стельмаховича, О. Горошкшо!, С. Карамана.

Проанал!зувавши стан теори ! практики рщно! мови, Л. Мацько вказуе на те, що в школ! «дають не знання мови, а знання про мову: !! звуки, букви, словосполучення, речення» [3, 62].

На думку М. Пентилюк, одним !з найважливших завдань при формуванш мовно! особистост! потр!бно враховувати законом!рносп навчання р!дно! мови: «постшна увага до матер!! мови, !! звуково! системи; розум!ння семантики мовних одиниць; здатнють засвоювати норму лггературно! мови; оц!нка виражальних можливостей рщно! мови; розвиток мовного чуття, дару слова; випереджаючий розвиток усного мовлення; залежносп мовленневих умшь ! навичок вщ знань граматики ! словникового складу мови» [5, 16].

О. Горошкша довела, що навчання рщно! мови у закладах нового типу, зокрема пмназп, повинно мати функщонально-стилютичне та комушкативно-д!яльшсне спрямування.

С. Караман до основних завдань навчання укра!нсько! мови у пмназп вщносить формування навичок комушкативно виправдано користуватися засобами мови в р!зних життевих ситуащях, формування творчих та досл!дницьких умшь ! навичок, мовленнево! компетентност!.

Мета стата полягае у визначенн! умов формування мовленнево! компетенцп учн!в та опис! вид!в мовленнево! д!яльност!, !х застосування при формуванн! мовленнево! компетенцп лще!спв.

В!дпов!дно до мети вивчення мовних дисциплш ! з урахуванням принципу едност! навчання, виховання та розвитку, гумашзацп й демократизац!! освгга пров!дн! науковц! 1нституту педагог!ки АПН Укра!ни О. Б!ляев, Н. Пашковська, Л. Скуратаський, Л. Симоненкова, Г. Шелехова виокремлюють три взаемозв&язан! компоненти у змют! навчання мови:

- лшгвютичний, у складi якого уш мовнi рiвнi (вiд звука до тексту) i мовленнeвi поняття, що передбачають вiдбiр лише того теоретичного матерiалу, який повинен стати основою для формування мовленневих умшь та навичок;

- етнокультурознавчий, що формуе загальну культуру учшв, вщображае iерархiю духовних та естетичних щнностей, формуе свiтогляд школярiв, дае змогу разом iз вивченням мови ознайомитись iз нацiональною культурою народу;

- методолопчний, що передбачае цiлеспрямований розвиток культури мислення школярiв, яка безпосередньо пов&язана з мовленневою культурою, створення умов для самоосвгги i саморозвитку особистост^ використання методiв i прийомiв навчання, якi забезпечують цiлеспрямований розвиток мислення.

Формування мовленнево! компетенци учшв залежить вщ засвоення на уроках укра!нсько! мови вмiння:

- вести дiалог, дотримуючись вимог мовленневого етикету в рiзноманiтних життевих ситуацiях;

- створювати уснi монологiчнi висловлювання;

- адекватно сприймати на слух дiалог, монолог, яю передбачають зосередження уваги на осмисленш висловлювання (теми, факпв, логiки викладу);

- створювати письмовi тексти рiзноманiтних стилiв, типiв i жанрiв;

- користуватися рiзними видами читання.

Ц вмiння становлять основу, що формуе загальш мовленневi вмшня: орiентуватися в мовленневiй ситуацп; готуватися до реалiзацil та планування мовлення; самостшно аналiзувати власне мовлення для подальшо! мовленневотворчо! роботи.

Сучасна лшгвютика й лiнгводидактика визначае навчання мови i мовлення як навчання стлкуванню. Вiльне володiння мовою як засобом стлкування передбачае: засвоення мовних знань i теоретичних вiдомостей про мову; вмшня застосовувати мовш засоби у ситуаци спiлкування; умiння здiйснювати мовленневе стлкування iз врахуванням соцiальних норм поведшки; володiння нацiонально зумовленою специфшою мовних засобiв.

Зазначимо, що випускник лщею повинен настiльки володiти мовою, щоб умiти висловлювати сво! думки рiзними способами, тобто володiти синонiмiею на рiзних рiвнях — вщ лексичного до синтаксичного; вмiти розрiзняти однаковi за звучанням, але рiзнi за значенням слова; розрiзняти однаковi зовнi, але рiзнi за змютом висловлювання; вiдрiзняти правильне висловлювання вщ неправильного. Усе це забезпечуе комушкативна компетенцiя учня, що е головною метою вивчення мови.

Мовна i мовленнева компетенщя тiсно пов&язанi мiж собою. Знання одиниць мови, !! законiв та особливостей, 11 системи е лише передумовою до оволодшня мовою як засобом стлкування. Учт, засвоюючи мовну систему, формують мовленневi умiння i навички, вдосконалюють мовну i мовленневу компетенщю.

Мовленнева компетенцiя учнiв включае в себе систему мовленневих умшь (будувати дiалог, сприймати, вщтворювати i створювати уснi та письмовi монолопчш й дiалогiчнi висловлювання рiзних титв, стилiв та жанрiв), якi старшокласники використовують для спiлкування у рiзних життевих ситуацiях.

У зв&язку з тим, що в практищ шкшьного навчання перевага надаеться засвоенню мовно! системи, особливо актуальними постають питання, пов&язаш iз методикою формування мовленнево! компетенци. Адже вона формуеться в процес засвоення чотирьох видiв мовленнево! дiяльностi: аудiювання, читання, говорiння i письма.

Аудiювання (слухання, розумiння прочитаного) — це сприймання мовлення на слух, перекодування акустичних сигналiв на смисловий мисленневий код; один iз видiв зовшшнього мовлення, що тюно пов&язаний з усним мовленням. Без ауддавання (слухання) неможливо засво!ти почуту шформащю. Залежно вiд завдання можна визначити таю види слухання:

1) глобальне сприйняття — сприйняття всього висловлювання (послухайте i визначте основну думку);
2) детальне сприйняття — сприйняття окремих блоюв висловлюваного (послухайте i визначте аргументи, яю доводять думку);
3) критичне чи некритичне сприйняття (прослухайте i висловiть свою точку зору).

У школi n0Tpi6H0 формувати активне i пасивне слухання. Активне слухання передбачае вмшня використовувати словесну форму для тдтвердження розумшня повiдомлення мовця: воно необхщне для ефективного стлкування. Науковщ видiляють такi види активного слухання: парафраз, редакщя, вербалiзацiя.

Також важливi для ефективного процесу формування мовленнево! компетенци лщеютш умiння пасивного слухання: уважно слухати, мовчки, не доповнювати спiвбесiдника сво!ми зауваженнями.

1з чотирьох видiв мовленнево! дiяльностi найменше уваги придiляеться аудiюванню. Починаючи i3 дошкiльного вiку увага дитини акцентуеться на розвитку мовлення, а методика навчання слухання майже не розроблена.

Ауддавання формуе вмшня сприймати на слух i розумгги з одного прослуховування змют текстiв рiзних стилiв, типiв мовлення, жанрiв, включаючи дiалогiчне та монологiчне мовлення: визначати основну думку тексту; розрiзняти основну i додаткову шформащю; усвiдомлювати ставлення автора до написаного; сприймати виражальш та зображальш особливостi художнього тексту.

З ауддаванням тiсно пов&язане говорiння — перехщ думки у звукову форму. Говоршня формуе вмiння створювати усне дiалогiчне i монологiчне мовлення. При творенш дiалогу враховуеться ситуацiя стлкування, використовуються формули мовленневого етикету, дотримання норм лггературно! мови.

Усне монолопчне мовлення — це вiдтворення тексту i продукування мовлення. На цьому етат формуються необхiднi вмiння при складанш висловлювань рiзного типу (розповщь, опис, роздум) з урахуванням ситуацп стлкування й адресату мовлення. Розвиток усного мовлення передбачае вироблення в учшв умшь висловлюватись змютовно i виразно, самостшно знаходячи найбшьш вдалу форму передачi сво!х думок шляхом використання багатства i можливостей звуково! мови.

Робота над формуванням усно! мовленнево! дiяльностi охоплюе: 1) прищеплення вимовно! культури (iз врахуванням фонетичних закономiрностей мови), засвоення орфоепiчних норм i правил виразного читання; 2) збагачення лексичного запасу учшв новими словами, свiжими зображальними засобами живо! мови; 3) оволодшня нормами утворення форм ств, побудови словосполучень i речень, засвоення основних норм синтаксично! стилютики усного рiзновиду лiтературноï мови; 4) усунення i попередження помилок в усних висловлюваннях учшв; 5) формування навичок зв&язного усного мовлення.

Наступний вид мовленневоï дiяльностi — читання. Це форма мовного стлкування людей через друковат чи рукопист тексти, одна з форм опосередкованоï комушкацп. В процесi читання вщбуваеться смислове сприймання читачем iнформацiï. Старшокласники повиннi розрiзняти аналiтичне i любительське читання.

У лщеютав на уроках украшсь^& мови та лiтератури повинш формуватися навички оглядового читання i сканування. Оглядове читання — це вид читання, що використовуеться при пiдборi лiтератури для висвгглення певноï теми висловлювання i складаеться з перегляду основних позицш книги (назва, передне слово, етграф, пiсляслово, останне речення). Сканування е швидким переглядом тексту з метою знайти потрiбне прiзвище, дату, назву книги, цитату.

Використання на урощ рiзних видiв читання дае можливють формувати в учнiв умiння читати вголос iз гарною дикцiею, орфоетчно i пунктуацiйно правильно зiставляти темп, тембр, голос читання iз змютом тексту й особливостями слухачiв, а також реалiзувати комунiкативне направлення читання як виду мовленнево!& дiяльностi.

Письмо — це мовлення у графiчному код^ що використовуеться для запису i мае певш стилiстичнi особливосп. Цей вид мовлення практичний: може збертатися, багато разiв вiдтворюватися, мае високий рiвень правильностi, е можливють редагування, точний. Впродовж кшькох останшх десятилiть цьому виду мовленневоï дiяльностi придiлялось бiльше уваги для того, щоб учнi могли створювати письмовi тексти в рiзноманiтних комунiкативних ситуащях.

Письмовi монологiчнi висловлювання потребують певних умшь: побудова висловлювання, п^^р i впорядкування необхщних для реалiзацiï задуму матерiалiв, врахування ситуацп спiлкування й адресату мовлення, послщовний, логiчний виклад матерiалу,

визначення свого ставлення до предмета висловлювання, використання мовних 3aco6iB у вщповщносп до комунiкативноï задачi, дотримуючись норм лiтературноï мови.

Формування усього комплексу умшь i навичок, необхщних у продуктивнiй мовленнeвiй дiяльностi, здшснюеться у процесi творення зв&язних письмових висловлювань. Це зумовлюеться тим, що задум висловлювання виникае спочатку у внутршньому мовленнi (воно ще не озвучене, але вже мае певну граматичну i стилютичну структуру). На цьому етат уточнюються мотиви, завдання i змют майбутнього тексту. Згодом вщбуваеться побудова схеми висловлювання, вибiр граматичноï структури оформлення думки. I лише тсля цього задум може реалiзуватись у зовнiшньому усному або писемному виявг Такий механiзм повнютю працюе пiд час написання творчих робгг. У зв&язку з цим В. О. Сухомлинський зазначив, що найважлившим першоджерелом творчостi як самоутвердження особистосп е слово. I творча наснага, яка переживаеться в дитинсга, починаеться з того, що слово як духовний скарб особистосп стае будiвельним матерiалом, з якого дитина щось творить. Твiр, казка були нею сферою творчосн, де дитина утверджувала своï здiбностi, пiзнавала себе, переживала перше почуття гордостi з того, що щось творить.

Шкшьна творчють починаеться зi слова. В. О. Сухомлинський розумiв, що дитячi твори -це результат великоï роботи. Треба пiти з учнями до живого джерела думки i слова, домогтися, щоб уявлення про предмет, явище навколишнього свiту увшшло через слово не тiльки у свщомють дитини, а й в ïï душу i серце. Завдяки цьому дгги стають бiльш чутливими до слова i краси.

Педагог визначив чггку систему творчих робгг рiзних видiв (твори-мiнiатюри, казки, твори-розповiдi, твори-описи, твори-роздуми). Вш придшяв велику увагу опису природи, спостереженням, творам за картиною, що вимагали роздумГв, умшня змютовно й образно викладати думки, вчив дггей висловлювати сво1& мiркування, думати, творити.

Сучасна освiта в навчальних закладах нового типу мае свою специфшу. Вона зумовлена цшями, функщями, особливостями органiзацiï й умовами функцюнування цих нових освгтшх закладiв. Основна мета 1&х створення — забезпечити найбшьш здГ6ним та обдарованим дгтям оптимальнi можливост для одержання широко1& загально1& освгш, самостiйного вибору предменв для поглибленого вивчення, накопичення штелектуального багажу, розвитку загально1& культури, формування високоморально1& громадянсько1& позицп, фахового самовизначення.

Таким чином, комушкативний шдхщ до вивчення мови повинен стати центром сучасного уроку украшсько1& мови. Мета вшх видГв робгт на урощ полягае у шдготовщ учшв до здшснення комплексно!& мовленнево1& дГяльносп. Учитель повинен чгтко усвiдомлювати, чого вш мае навчити учшв на конкретному урощ: якому типу висловлювання i в якому обсяз^ яким типам дiалогу i в яких ситуащях, як буде шформащя, засвоена на урощ, використовуватись у ix повсякденному життГ. Лише при системному шдходГ до формування мовленневоï компетенцп учшв учитель враховуе всГ сторони цього процесу: його завдання, змют, методи, засоби, форми та умови, яю сприяють вираженню комунiкативноï активносн, стимулюванню самостiйноï мовленневоï дГяльностГ учнГв, постшно вишукувати шляхи залучення ïx у комушкативну взаемодiю.

Л1ТЕРАТУРА

1. Горошина О. М. Особливост1 методики навчання украшсько1 мови в старших класах г1мназй: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. — К., 1997.
2. Караман С. О. Методика навчання укра^нсько^ мови в пмназп: Монограф1чне дослщження. — К.: Ленв1т, 2000. — 272 с.
3. Мацько Л. I. Про державний освинш стандарт з укра^нсько^ мови для середньо1 школи // Дивослово. — 1996. — № 7. — С. 62.
4. Мельничайко В. Я. Творч1 роботи на уроках укра^нсько^ мови: Конструювання. Редагування. Переклад. Пос1бник для вчител1в. — К.: Рад. школа, 1984. — 223 с.
5. Методика навчання радно^ мови в середшх навчальних закладах / Пентилюк М. I. та ш. — К.: Ленв1т, 2000.
6. Стельмахович М. Г. Розвиток усного мовлення на уроках укра^нсько^ мови в 4-8 класах: Методичний поабник. — К.: Рад. школа, 1976. — 192 с.
7. Сухомлинський В. О. Вибраш твори: У п&яти томах. — К.: Рад. школа, 1977 . — Т. 5. — 638 с.
Другие работы в данной теме: